ЛАКМУС ЧОРНОБИЛЯ

 

Не посягаю на святе,

Не замахнуся на основи!

Любов’ю й правдою цвіте

Смертями виправдане слово...

 

Живий Чорнобиль в снах моїх,

Не пограбований, не вбитий!

В древлянській змученій сім’ї

Не вимирають хворі діти.

 

Лише весна, - повік свята,

Пелюстки сипле на могили,

А в розманіжені літа

Тінь чорнодення заступила.

 

Хай Божий суд не обмине

На горі нашім ситих "дуче",

Хай спільний біль щадить мене

І білі душі не замучить!

 

У всепрощення не піду, -

Сивій у серці туга чорна!

Меліть мучителі біду, -

Ваш білий хліб на чорних жорнах!

 

Либонь ще вдавитеся ним,

Замішаним на щирій крові:,

І стане доказом вини

Наш лакмус правди і любові.

 

1994

 

 

* * *

 

Полечу за рідні перелоги,

По лісах, осінньої доби,

В вересах, кремезні від вологи,

Там живуть чорнобильські гриби.

 

Грибників у затінку чатують,

Та добром вшанують довгу путь,

Граючись у піжмурки, жартують,

На погрози атома - плюють...

 

На грибницях прадідових стріну

Грибників з коробками напліч,

Розіллємо гіркоту полинну,

Пом’янемо ту жалобну ніч,

 

Котру вбили люди недалекі.

То ж довіку у прийдешні дні

На собі ловитимуть лелеки

Материнські погляди сумні.

 

1994

 

 

* * *

О Господи!

Не осуди!

Очисть любов’ю душі наші!

Святий Михайле, захисти

Від війн, Чорнобилів

І фальші.

 

Любов єднає тлін і квіт

І зиму з літом солов’їним.

ЇЇ червоно-чорний цвіт

На полотні і на руїні.

 

Вино й отруту п’є любов

І сльози досвітних конвалій.

Вінки із рут

І плач церков, -

ЇЇ розради і печалі.

 

Нащадки правди і пліток,

Спокутуєм гріхи первинні,

Виховуєм своїх діток, -

Любов і вірність Україні.

 

Єднаймося!

Щоб в чорні дні

Розвиднити таємні шати

Героїв славити в борні

І серцем - серце захищати!

 

Зозулі прокують літа

І чорноземи, кров’ю вмиті,

В долонях вигріють жита

І щем любові

В Заповіті.

 

1995

 

 

УКРАЇНІ

Можливо є тому причина,

Що точить шашіль ті дуби

Під котрими козак дівчину

До самозречення любив.

 

Література і культура

В безглуздій тішаться борні:

Ростуть стоги макулатури,

А жито, - пріє на стерні.

 

Нависла хмара над Тобою,

Вже й мову крадуть у сім’ї

Жидозкацаплені ковбої

І "вірнопіддані" твої...

 

1995

 

СПОМИН

 

Без стежечки - слова

Йдемо навпростець,

Триває розмова

В дуеті сердець...

 

Даруєш колишнє

Видіння мені:

Засватані вишні,

Розвиднені дні,

 

Миттєвості - ночі

Без подиху снів,

Закохані очі

І сповідь весні...

 

Несу тобі в жменях

Живої води

І в сірім буденні

Освячуєш ти

 

Полісся відгомін,

Сумління моє..

Уклін тобі, спомин,

За те, що ти є!

 

1995

Чорнобиль

 

 

ОНУКОВІ

 

Андрію Старченку

(народився 30 травня 1986)

 

Зірки зварились в юшці,

Та юшка - не для нас.

У вічності на мушці

Несамовитий час...

 

Не звернешся до суду,

Не знайдеш вороття,

Привласнили іуди

Чорнобильське життя.

 

А нас будення топче,

Онук воює з ним...

Не піддавайся, хлопче,

Хворобам навісним!

 

Хай знають мама й тато,

Весь мир святих сердець,

Який ти ліквідатор

Який ти молодець!

 

1995

 

* * *

 

Хоч маєш правду і права, -

Не трапиш вірної дороги,

Якщо не тямить голова,

Що роблять власні руки й ноги.

 

Заполонило кроки діб

Життя, де логіка відсутня:

Їмо американський хліб,

Вбиваючи своє майбутнє.

 

Бодай би видохли вони,

Оті безроди товстопузі

Які, не тямлячи вини,

Болото розвели на лузі.

 

Озера висушили вщерть,

Малі річки повипивали.

Їм до вподоби наша смерть!

Їм крові щирої - замало!

 

Дніпро отруєний всиха,

У білокрів’ї Україна,

Зліта годинонька лиха

На майбуття онука й сина.

 

У край Чорнобильський, святий,

Скажений атом допустили!

Давайте ж авторів сюди,

До нас, до братської могили.

 

Не йдуть, сичать, гадюча стать.

Констатувати гірко мушу:

Їм до вподоби кров смоктать,

Уп’явшись щелепами в душі.

 

Та кара не мине свята

Ні плазунів, а ні шуліки!

То ж непереливки катам, -

Малим, величним і великим.

 

1996

 

* * *

 

Сиджу на атомній могилі,

Хоч "Укриття" її ім’я.

Дивлюсь на сосни порижілі, -

Між ними доленька моя.

 

Моє життя, моя могила,

Мій рід козацький, розмашний,

Котрий чужа, ворожа сила,

Штовхнула в край оцей сумний*,

 

Сумний і сильний, і ласкавий,

І незбагненно молодий,

Котрий не мав сумної слави

І не бажав комусь біди...

 

1996

_____________

* Предок - козак Батурин-Котляренко