Теорія стаціонарного стану

Згідно з теорією стаціонарного стану, Земля ніколи не виникала, а існувала вічно, вона завжди була здатна підтримувати життя, а якщо і змінювалася, то дуже незначно. Відповідно до цієї версії, види також ніколи не виникали, вони існували завжди, і у кожного вигляду є лише дві можливості - або зміна чисельності, або вимирання.

Проте гіпотеза стаціонарного стану в корені суперечить даним сучасної астрономії, які вказують на кінцевий час існування будь-яких зірочок і, відповідно, планетних систем навколо зірок. За сучасними оцінками, заснованими на обліку швидкостей радіоактивного розпаду, вік Землі, Сонця і Сонячної системи обчислюється ~ 4,6 млрд років. Тому ця гіпотеза зазвичай не розглядається академічною наукою.

Прихильники цієї теорії не визнають, що наявність або відсутність певних викопних залишків може вказувати на час появи або вимирання того або іншого виду, і наводить як приклад представника кистеперих риб - латимерія (целаканта). За палеонтологічними даними кістеперие вимерли в кінці крейдяного періоду. Проте цей висновок довелося переглянути, коли в районі Мадагаскару були знайдені живі представники кистеперих. Прихильники теорії стаціонарного стану стверджують, що тільки вивчаючи нині живуть види і порівнюючи їх з викопними останками, можна зробити висновок про вимирання, та й у цьому випадку цілком можливо, що він виявиться невірним. Використовуючи палеонтологічні дані для підтвердження теорії стаціонарного стану, її прихильники інтерпретують появу викопних залишків в екологічному аспекті. Так, наприклад, раптова поява будь-якого викопного виду в певному шарі вони пояснюють збільшенням чисельності його популяції або його переміщенням в місця, сприятливі для збереження залишків. Теорії самозародження і стаціонарного стану є тільки історичний чи філософський інтерес, тому що результати наукових досліджень суперечать висновкам цих теорій.