Дошка 34

 

Сє бо кнєзєвє Киу до умь спадє ходяшєтє на блгарє а ту ратє пождєнє до полунощє, а аждє на Воронєнцє, і дєсь тамо ожєсіа. І тако біа сва воіа полєніа, обращєтє іма, а сє бо глудє ісьва бєрє. А тако Голинє, градь русєк, одбрєша, обєтє сва од онєя зємє. Такосьтє ова крає одєбра і русітцє насѣдє іва.

Лєбєдєнь бо сєдєтє у градє Києва о горєнь, акождє ізразєна умєм а правєтє одє хріана. Сє бь то трзєцє іланьско а орабє правєтє уздрє, яко чінь матєть. І сє Киє одєвєндє плка сва од врзє. І камо блгарє нє прєнєшєсє одь овіє зємє, іматє родєва даяшє. Сє бо слва ходяша уси обѣсва.

А тамо почашє о годє пратєшєсє, і сила людьва а ту ждєнє о прчє. І тако сє зємє нашіа остєзєсє о крає до крає, яко Русколанє обитва. Сє бо даяну Бзєм опрєщєхом одє врзє і тако ту држєшєхом сєбє.

А Голинь-град бяста влік і богатьвєно. І сє бо врзі ідьша на нь а розгожьдє тоіє і стєна ізжєгєшє. І сє імяхом бранєтє тую крєпє нашіу і до Русєнцє одржєшєтє. Сє бо зємє влзєціє а Ра-рьєцє обапола сєнтє. То бя сва она зємє оцє нашє, і ту імяхом за ці лєтє, она сва а убрєжєхомо іва.

Тамо бо прєзємєхом стє, руду крєвь улиємь до нь, яко та будє о нас. А воіводє нашіа о ранє сєроцє. І крєвь ісотєцє на зємє, і то руська крєвь, а зємє, єжє імяшє сєхом тому. А зрєнхом таку поуказіцоу во днє нашіа а імємо грясьтє до стоупіє іє. Сє бо да нє гонзєхом сє зємє нашєа, а бєндєхом по вєци русє.

І стржє намо Пєроунь стрла сва, абихомь силоу іго на взєніє яхомь а врзє одтрцєтє. І бяшь тако вієк цєл о та, сє бо прє нє оустіхаває, а тако боріа імє. Опознаомь сє на она силоу своу. А ідєхомь до Голоунє а до Сурєнцє Зємє, о тає сє моря Дулиєбста. А о лієва – годє, і пріяма о полуднє біяста іланьштє. Сє бо с нієма трзє творяшє, іждєхом сє жівоть нашь.

І опрєцієхом сили сва до коупіа. Сєбьто рциєхом громьціє слвоу Бзєм, і тамо оудяхом сє сурє і пиймо ову о славоу Бжьскоу, і ряхом: дбра єсє. І ту одієліхомь стоупє тую нао родє сва, і обряхомь скуфіу вліку овна і кравіа, якова ста нашіу силоу жітє стрждє травіа. І ту водєтє убрєжієхомь два вієци.

Днєсє імяхомь студніу зімє і нє імяхом сіна а досєнтє ни. Ідяшєтє до полудня на зєлєніцю а на крмє злачнє од єланєм. І тоіє отрщє ни сілоу до зємє студьнія, а бєхом о гєбєли. І нє сміхом лишатєсє о зєлєнцю мімо враждоу єланьстіу, і тиа зєлєніцоу нє бєрущє. І пріямі злє сєнтє, а нє хтяшіє о помощє нашіу.

А то рцієхом омстєтє за тиа діяна а оплатєтє отва іма о час іхєвь. Сє боть Оцє нашія рєшіа овладєйтє зємє тоу і ждєнєтє грєцьколань тоя до моря. І станцю прінєсшє, грудіми протьва іма, і оуразіхомь о прєдь, і діяхом прю вєлку. І грєцьколань мрьна просєає, а кончєтє валіцу нашіу. І тако хом доста зєлєніцю о зімі, а крміхом скотіа сва. І рієчєхом слву Бзєм.

 

***

Се бо князеві Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі, і аж до Вороненця, і десь тамо ожилися. І тако були свої вої полонені, обернув собі, і се бо голод їх бере. І тако Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою від їхньої¹ землі. Також той край одібрали і русичі насядуть його.

Лебедень бо сидів у граді Києві на горі, акож ізражений умом і править од храма². Се бо то торжищами еланським і арабським правити уздрів, яко чин має. І се Кий одвів полки свої од ворогів. І поки болгари не принесли од своєї землі, імали родів даяння. Се бо слава ходила усі обістя.

А там почали з год'ю прятися, і сила людська і ту жене опріч. І так се земля наша простяглась од краю до краю, яко Руськолань обжита. Се бо даяння Богам відвойовуємо од ворогів і так ту держали собі.

А Голинь-град був велик і багатий. І се бо вороги ідуть на нас і розгождали [*розорювали] той і стіни ізіжгали. І се мусили боронити тую кріпь нашу і до Русі удержати. Се бо землі волзькі³ і Ра-ріки обаполи суть. То була своя ота земля отців наших, і ту мали за ці літа, вона своя і убережемо її.

Тамо бо приземлилися, руду кров уллємо до неї, яко та буде для нас. І воєводи наші ранять серця. І кров істече на землю, і то руська кров і земля, єже маємо ми там. І зримо таку поуказицю [*знамення] у дні наші і маємо йти до степу її. Се бо да не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.

І стреже нам Перун стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одторчити. І був тако вік цілий по тому, се бо пря не стихала, і тако борню мали. Упізнаємо се на ній силу свою. І ідемо до Голуні і до Суренце Землі, до того моря Дулібського. І зліва – годь, а прямо о полудні були еланці. Се бо з ними торги творили, підтримуючи живот наш.

І об'єднали сили свої докупи. Себто речемо громку славу Богам, і там удіємо се суру і пиймо її во славу Божеську, і рекли: добра єсь. І тут поділили степ той між родами своїми, і обрели отари великі овець і корів, яко стали нашою силою жити серед трав. І ті водили, уберігаючи два віки.

Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить нам. Ідемо до полудня на зеленицю і на корм злачний од еланів. А ті відігнали нас силою до землі студеної, і були при гибелі. І не могли лишатись на зелениці через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали. І прийняли злу суть, і не хотіли допомогти нам.

І то речемо відомстити за ті діяння й оплатити тим їм у час їхній. Се були Отці наші рішили оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря. І станицю перенісши, грудьми проти них, і уразимо передніх, і діємо прю велику. І грецьколань миру просила, і кінчили валицю нашу. Отак дістали зеленицю на зиму, і кормили скотину свою. І речемо славу Богам.

_____

¹ Гнатюки літеру в оригіналі "д" приставляють до слова "о Донєя" – "на Донській".

² Варіант Гнатюків; у Яценка: "бідний, бо вражений у розумі і правити не міг"; у Лозко: "вражати умів і правити охороною".

³ Варіант Гнатюків. У Лозко – "увійшли", у Яценко – "в лузі".