Дошка 4б

 

Многая ємшці ідша со ніа такожді потрждаяісє. А от тиа бяшєті вольна а зуровєнє о пращурі. Влєсо бо научі тиа зємѣ раті а зърно сѣяті. Тако оубиша тиі пращурі огніщанама статі а биті зємєтрудіці. Рцѣмо бо, яко сє рѣчє в наші зємѣ, а нєно, яко грьці, жадішасє о руштѣ ієнзєку оростіті, булгарщі по(д)чіняті і нужє сва скъті вьдішіє сва во полѣх злачнѣх. А ізобряі тії маі од свє старотцє, од роду до роду – тако сє праві.

За дєсєнтє вєкоу забіша ова єсва, а тако роді жіяті особіцѣ плємєни... Сє зиват тє поляні, свєрєдзі а дрєвляни: тоу бо сутє вші русшті од роскоулунянє імаі. Одѣлєн єсті яко сумь, вєсє а чудь, а отудє прідє на Русь усобіца.

За другу тинсєнцє лєти подпадьшє раздялу а убудєсє самотносчє. А ста одєрєнь чюжім робіті: напєрвѣ годі, якова крѣпцѣ ю дєрща, а на друзѣ – хъзяріном, яко тиє зобіявішася с кагном... А тон є радѣнєм нашіім, по пєрвѣістоу гостѣма на Русі. О началу бяста вєлрѣціва, а потудѣ сташа зліє а рушіті утлущіті ста... Рѣкоста ти: "Камо грядьмо од оная? Камо жівот вольн обрящємо? Єсьми вліцѣ сірота, рєнка божьска од насє отвраті". А тако на двадєсєнтѣ тисєнцѣ лѣтѣх нє могоша соутворяшітєсє до Русь. А тамо прідє върязі а бєрє ту...

Бѣста она синовє влцію. Русь бо твъріся од полуночє, засє жє нє імахом можєності в лѣсѣх ілмєрштѣх соутвърі а тамо єсь. Кієві жє дана часть мала, тамо бо усѣдшєся ворязі, іжє соутє хіщніці. Повѣнстє Свєнтояржі, да узрѣмо зрачітѣльні того ту боляра, гордіну нашєго, які поразі годь со Скотіцєм. А бя тая слвная дѣяня од прєнходу слвєнстві людє на Русє дєсєнтє ста трєтшіго лѣта, бо наглѣ а грябѣ налѣзѣ на ни.

Тєндє Свєнторє бя єдіно то кнѣзі, іжє озборша борусічі на Рузколуні. А тиє взєньшє рузколунє а борусєн, ізмєчіша я, ідє на годь од Воронжєнца. Бія тамо дєсєнт тємє ізборня боянув комоньстѣ, ніколіжє пѣша. А тако сє вържєшєся на нь. Сѣча бя зла а крєнтка, а тая сє узуржіла до вчєрє. А бя по годі.

 

***

Многі ємшці¹ ішли з ними також потруждаяся. І от того були вільні і зуровані [*гартовані]² як пращури. Влесо бо навчив тих землю раяти і зерно сіяти. Тако прагнули³ ті пращури огнищанами стати і бути зємлетрудичами. Речемо бо, яко речеться в нашій землі, а не так, яко греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчиняти і нужити [*примушувати] собі скотину водити свою во полях злачних. І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили.

За десять віків забули своє єство, і так роди жили особими племенами. Се зовуться ті поляни, свередзі і древляни: тому бо суть всі руські од руськолунян мають [*походять]. Отділено єсть яко сумь, весь і чудь, і оттуда прийшла на Русь усобиця.

За другу тисячу літ підпали розділу і убудеся самотності [*лишилися самотніми]. І стали одерень чужим робити: наперво годі, які кріпко їх держали, і другим – хозарам, як ті об'явилися з каганом... А той є радінем [*приятелем] нашим, по первісту гостями на Русі. По началу були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали. Рекли ті: "Куди грядемо од них? Де живот вільний обретемо? Єсть ми волча сірота, рука божеська од нас отвратилася". І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі. А тамо прийдуть варяги і беруть ту...

Були вони синами волчими. Русь бо творилась од полуночі, зась же не мала можливості в лісах ільмерських соутворитися і там єсь. Києву ж дана часть мала, там бо усілися варяги, іже суть хищники. Повість Свентояргу: да узримо зрачительно⁴ того то боляра, гординю⁵ нашого, який поразив годь із Скотичем. І було то славне діяння од приходу слов'янського люду на Русь десять сот третього літа, бо наглі грабіжники налізли на нас.

Тоді Свентор був єдиним то князем, іже ізбрали борусичі на Руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, ізмечів [*озброїв] їх, іде на годь од Воронженця. Було там десять тем ізбраних боянів комонних, ніколи піших. І так се вержеся на них. Січа була зла і коротка, і та се відіржала до вечора. І були по годі.

_____

¹ Напевне, походить від слова "іємешь", "лемешь" – сошник, леміш, тобто ємшці – це землепашці, що співпадає з подальшим текстом. У Яценка – "викрадачі", у Лозко – "збирачі данини" або "крадії худоби", у Гнатюків – "полонені".

² "Зуровані" від слова "зуріве" – суворий.

³ В оригіналі Миролюбова – "оубоіща", виправлено на "оубиша" – "биша" на інших дошках перекладається як "бути", замінено за змістом, як в Гнатюків, – "прагнули". У Яценка, Лозко – "побоялися".

⁴ З дбайливістю, з прихильністю (пор. заст. рачитель – дбайливець, прихильник, коханець). У Яценка – "навіч", у Лозко – "зримо образ".

⁵ "Гординя" у Лозко є власним ім’ям, Яценко перекладає як "герой".