Принцип культурного релятивізму

Зміст поняття "енкультурація" визначає й значеннєве ядро концепції Херсковіца - принцип культурного релятивізму. Його коротке формулювання полягає в наступному: судження ґрунтуються на досвіді, а досвід інтерпретується кожним індивідом у термінах власної енкультурації. Відносність уявлень, обумовлена різними культурами, відноситься також і фактів фізичного світу, які розглядаються через “призму даної енкультурації, тому уявлення про час, відстань, вагу, розмір й інші "реальності” опосередковуються. Учений також відтворює релятивістські критерії культурної норми, запропоновані ще Р. Бенедикт. М. Херсковіц стверджує, що "остаточне визначення того, що нормально й що ненормально, залежить від організації стосунків у культурі". Ряд стереотипів поведінки, форм шлюбу, звичаїв, що не вписуються в євроамериканські стандарти, проте є зовсім нормальними для тих або інших культур, наприклад, полігамія, поліандрія, уживання наркотиків з ритуальною метою, жорстокі обряди посвяти в дорослий стан (ініціації) та ін.

Головна ідея культурного релятивізму - визнання рівноправності культурних цінностей, створених і створюваних різними народами. Це припускає визнання самостійності й повноцінності кожної культури, заперечення абсолютного значення євроамериканської системи оцінок, принципова відмова від етноцентризму й євроцентризму при порівнянні культур різних народів.

У такому формулюванні принцип культурного релятивізму виходить за рамки культурологічних побудов і міркувань про цінності, їх відносний характер. У нього входить і практичне ставлення до культури кожного народу. Практичний аспект цього принципу класик європейської етнології російський учений С.А. Токарєв резюмує так: "Не можна привласнювати собі право втручатися в життя якогось племені під тим приводом, що воно нездатне до самостійного розвитку".

М. Херсковіц виділяв три аспекти культурного релятивізму: методологічний, філософський і практичний. Методологічний стосувався способу пізнання культур на основі цінностей, прийнятих у даного народу, тобто описувати життєдіяльність індивідів необхідно в термінах їхньої власної культури. Найважливішим аспектом цієї сторони культурного релятивізму є прагнення зрозуміти культуру зсередини, усвідомити зміст її функціонування у світлі уявлень про ідеальне бажане, розповсюджене в ній.

Філософський аспект культурного релятивізму складається у визнанні множинності шляхів культурного розвитку, у плюралізмі при погляді на історико-культурний процес. Він заперечує обов'язкову еволюційну зміну стадій культурного росту й домінування однієї тенденції розвитку. Більше того, відповідно до даного принципу можливий відхід від поступального розвитку й відмова від уніфікованої технологічної лінії розвитку цивілізації.

У концентрованій формі кредо М. Херсковіца виражено в його судженні: "Визнати, що право, справедливість, краса можуть мати стільки ж проявів, скільки культур, - це значить виявити не нігілізм, а терпимість". Весь пафос американського вченого був спрямований на впровадження у свідомість людей європейської цивілізації ідеї про множинність варіантів існування людини в сучасному світі. Він неодноразово критикував етноцентризм, тобто точку зору, відповідно до якої один спосіб життя отримує перевагу всім іншим, абсолютизується один тип цивілізації. Учений одним з перших у післявоєнний період вивчення культур висловив ідеї про більш уважне ставлення до організації життя людини в культурах незахідного типу й використанні досягнень різних народів у сучасному індустріальному суспільстві (ідеологія відношення до природи, різні форми медицини, що мають тисячолітню історію, і інші аспекти).

Оцінюючи безумовно позитивні грані принципу культурного релятивізму (у помірній формі), не можна не погодитися із С.А. Токарєвим, що стверджує, що "повага до культури кожного народу, хоча б рахованого відсталим, уважне й обережне відношення до народів - творців такої культури, відмова від зарозумілого самозвеличування європейців і американців як носіїв нібито абсолютних цінностей і непогрішних суддів у цих питаннях - все це безсумнівно здорові наукові ідеї, що заслуговують самої серйозної уваги".

Поза полем нашого розгляду залишився ще один, багато в чому дискусійний, аспект принципу культурного релятивізму, а саме практично-оцінний. Як відноситися до ряду явищ культури в історії й сучасності, що мають, м'яко кажучи, негативний зміст, чи можна вимагати поваги до таких "культурних" цінностей, як людожерство, всіляким проявам расизму, дивовижним цінностям тоталітарних режимів у вигляді концентраційних таборів і масових страт?..

З погляду абстрактного функціоналізму, - це необхідні елементи існування культур? Для культурного релятивізму - це прояв "логіки власного розвитку"? На жаль, М. Херсковіц пішов від чіткої відповіді на такі питання. Він занадто захоплювався унікальністю й самоцінністю будь-якого встановлення, прийнятого групою людей. У цьому найважливіший недолік його концепції.

Але є ще один практичний аспект культурного релятивізму - відношення до архаїчних культур. Спонукувати їх до розвитку уніфіковано-індустріальним шляхом, допомагаючи переборювати "вікову відсталість"? Консервувати й зберігати в недоторканності? Втягувати в індустріальну цивілізацію, по можливості зберігаючи культурну самобутність? Видимо, два останніх варіанти переважніше. Вони відрізняються залежно від рівня розвитку й кількісних параметрів культур. Одні культури бажано залишати в недоторканності, інші втягувати в контакт із індустріальним світом, по можливості не руйнуючи їхньої самобутності. У принципі, шляхи розвитку культур це дуже спірне питання, і вирішувати його - самим народам. Це добре видно в наш час, а на початку 50-х років, коли М. Херсковіц створював "Культурну антропологію", домінував еволюціоністський просвітницько-прогресивний погляд, що полягав в тому, що "відсталі" культури треба підтягувати до "цивілізованого" рівню, створювати людям людські, "культурні" умови існування. Таке втручання нерідко приводило до масової деградації населення, алкоголізму, злодійству й т.д. Ідеї, висловлені Херсковіцем, об'єктивно сприяли зміні поглядів на проблему аккультурації різних типів суспільств.

На закінчення хотілося б підкреслити, що розвиток сучасної індустріальної культури пішов по шляху більшої терпимості до різноманітних стереотипів поведінки, поширенню східно-споглядального типу поведінки, визнання заслуг народної медицини, великої популярності традиційних мистецтв і більш уважного ставлення до історії культури європейських народів. Реакцією на неприборкане впровадження технічної цивілізації став фундаменталізм, відхід ряду країн до колишніх етнокультурних традицій і норм.