Стратегія і тактика.

Усе, що ми «виколупали» на податківців ближніх і дальніх районів області, спливло на сторінках газет. Потім зосередилися на Цюрупинському районі. Ще раз написали про Оводовську, розповіли все про всіх, процитували знущальні відповіді, отримані на наші запити. Усі публікації (старі й нові) надсилали усім начальникам (старим і новим) у супроводі листів на бланках Асоціації з проханням розслідувати факти й дати відповіді, які вкрай і якнайшвидше потрібні «у зв’язку з підготовкою нових публікацій». Копії надсилали «нагору» – начальникам начальників аж до Києва.

А тим часом ми знімали телепередачу. Це дуже швидко стало відомо в усіх кабінетах в Цюрупинську і навіть в Херсоні. Більшість посадовців – навіть дуже впливових і поважних – дуже бояться телеекрана. Через те, що на екрані дуже видно неправду.

Тут мені хочеться зробити деякі пояснення. Нам не раз закидали, що мовляв, ми порушуємо журналістську етику. Мовляв, журналісти повинні бути безсторонні, об’єктивні, нейтральні, вони не мають права ставати на сторону якоїсь однієї особи чи групи людей.

Хочу відразу запевнити: ми свято шануємо професійні стандарти й ніколи не використовуємо професійні можливості для «гри в одні ворота». Наша організація захищала не підприємницю Оводовську, а права людини. А саме в цій історії саме щодо цієї підприємниці були порушені статті 6 (п.3), 8 та 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та статті 3 (п.2), 21, 24, 30, 42, 43, 56, 62 Конституції України. І мета наша була – добитися дотримання прав людини в органах влади м. Цюрупинська.

Я обдзвонила всіх причетних до історії з Оводовською посадовців і запропонувала їм висловити свою точку зору перед камерою. Усі, як один, відмовилися. Ми зняли кілька зачинених дверей з табличками, щоб глядач міг впевнитися, що ми таки справді там побували.

Передача мала вийти на державному обласному каналі, з яким Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я мав угоду, а ми мали угоду з Фондом. Ця непряма система угод була продумана й розроблена заздалегідь, адже наївно було сподіватися, що влада не спробує вдатися до звичних їх методів «не пущать». А «підставляти» колег, які працюють на державному телебаченні, було неетично й недалекоглядно. Врешті решт ця система угод і врятувала нашу телепередачу.

Напередодні виходу передачі в ефір головному редактору телебачення подзвонили з обласної податкової адміністрації й наказали «не пускати». Ще й зажадали касету – для попереднього перегляду. Готовий до такого повороту справи редактор повідомив, що за угодою з Фондом милосердя та здоров’я телерадіокомпанія відповідає тільки за технічну якість відеокасети. Головний редактор запевнив, що не має уявлення, про що передача (і це була правда), бо технічну якість перевіряє технічний відділ, віддає касету авторам, а ті приносять її безпосередньо перед ефіром, а потім відразу ж забирають знову. «Шукайте керівників Фонду», - порадив головний редактор.

Доки податківці знайшли Фонд, доки з’ясували, що передачу виготовляє за угодою Асоціація журналістів «Південь», доки шукали Асоціацію й авторів, у нас був час підготуватися до розмови.

Ми обрали таку тактику: «вибити» податківців з їх звичної ролі «зміїв гориничів», яких всі бояться, і заманити на таке поле гри, де б вони почувалися непевно.

Податківці, очевидно, теж готувалися, бо щойно їхня представниця почула по телефону, що я і є автор передачі, вона грізно закричала: «Вас усіх купила Оводовська! Ми вас виведем на чисту воду!». Саме тоді я вперше пошкодувала, що наш телефон не оснащений записуючим пристроєм.

Я люб’язно сказала, що дуже рада цьому дзвінку, що готова приїхати зі знімальною групою, все записати й пустити в ефір. Бо інакше наша передача вийде необ’єктивна, ми ж не можемо допустити, щоб на екрані була представлена позиція тільки однієї сторони, ми ж професіонали, ми ж прагнемо надати мікрофон усім…

Вреешті-решт інтерв’ю погодився дати начальник відділу по боротьбі з корупцією Херсонської обласної податкової адміністрації. Він довго розповідав, що Оводовська постійно заважає працювати податківцям, грубіянить, лає нецензурними словами, погрожує їм. І що за це проти неї порушена кримінальна справа.

Мені лишилося задати тільки одне питання: «Кому належать інші точки з морозивом у Цюрупинську?». Він довго вмощувався на стільці, пускав очі під лоба, кректав, зітхав і врешті решт вичавив із себе: «По роду діяльності ми повинні це знати, але не маємо права розголошувати інформацію».

Як я й обіцяла, ми вмонтували це інтерв’ю в передачу без жодних купюр. Після нього надали слово Оводовській, яка відверто сказала, що всі точки з продажу морозива у місті належать дружині в. о. мера. Не довелося навіть нічого коментувати. Над податківцем реготалася вся область, його цитували в тролейбусах і в перукарнях.