Сучасне українське село, як і держава у цілому, переживає складний процес трансформації, зумовлений ходом економічних реформ, які в ідеальному варіанті за своєю суттю й спрямованістю мали відповідати умовам національного відродження, переходу до цивілізованої соціально орієнтованої економіки на основі глибокого розуміння об’єктивної необхідності та необоротності ринкових змін. Водночас реальність значно складніша від ідеалу: наявна суперечність між економікою і соціумом, економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Практика ж цивілізованого розвитку підтверджує необхідність забезпечення соціальної й економічної рівноваги в суспільстві, усталеної відповідності між економічною і соціальними сферами, узгодженості інтересів окремих людей з інтересами різних соціальних груп та спільнот суспільства у цілому. В будь-якому суспільстві існує органічний взаємозв’язок між економічними і соціальними явищами та процесами взаємозумовленості їхньої динаміки й спрямованості. Соціально-економічна двоєдиність виражає як цілісність суспільства, так і загальну суперечність у ньому між економічними та соціальними факторами розвитку.
Різноманітні зв’язки у механізмі взаємовпливу “людина – економіка” реалізується через систему соціальних чинників, які регулюють економічну діяльність суб’єктів. Вони й постають своєрідним людським виміром економічного розвитку. Тому людина, її життя, свобода, права та інтереси мають бути в центрі соціально-економічних перетворень на селі. Людина – основний суб’єкт суспільних відносин, вона є активно творчим чинником економічного життя. Логіка її економічної поведінки визначається сукупністю факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. І це цілком закономірно з урахуванням того, що людське буття, як відомо, має безліч вимірів. Одним із фундаментальних аспектів його дослідження є вивчення підвалин, засадних підстав, з яких і на яких можливе утвердження людини в цілому світі. Людина – складний універсум у калейдоскопі його фізичних, біологічних, соціальних, духовних підстав, зорганізований згідно з об’єктивними законами у діяльну цілісність, яка збагачує палітру оточуючого нас світу. Саме такою цілісністю і має бути людина в центрі соціально-економічного виміру. Його емпіричними показниками можуть бути дані про загальну чисельність населення, а також демографічна, професійно-кваліфікаційна, освітня та інші структури й тенденції, що визначають якісні характеристики та якісне становище людини. І сільське населення не є тут винятком. Знання наявного стану його соціально-демографічної структури у зв’язку зі змінами форм власності та напрямів господарювання конче актуальне і необхідне. Вивчення динаміки чисельності сільського населення, змін у його складі за статтю, віком, родом занять, професією, зіставлення даних про народжуваність та смертність тощо мають безпосереднє відношення і значення не тільки для розуміння сучасних демографічних процесів, але й для прогнозування та розробки демографічної політики. Такий класифікаційний підхід дає можливість у подальшому проаналізувати рівень зайнятості жителів села, виявити рівень трудової активності різних вікових категорій, визначити характерні риси і тенденції щодо формування ринку робочої сили в АПК тощо.
