Цит. за: Прокопович Ф. Філософські твори: ВЗт. —К., 1981.— Т. 3.— Примітки. — С. 494.

мотивом, який спонукав українську церкву в час повстання Мазепи підтримати Петра, була та обставина, що українська церковна інтелігенція здобувала високі позиції в державі, яка проводила західницькі реформи. Проте цар, зберігаючи православну пристойність, рішуче взяв курс на підпорядкування імперській владі всіх ланок громадського життя, в тому числі й церкви. Це викликало неоднозначну реакцію українського духівництва. Хоча для московських традиціоналістів усі українці були «обливанцями» і «ла-тинщиками», спільну мову з консерваторами знаходили Стефан Явор-ський, його права рука і теоретик Феофілакт Лопатинський.

Стефан Яворський (1658—1722 pp.) був галичанин, родом із Яворова під Львовом, він вчився не тільки в Києві, а й у Львові та Любліні філософії, Познані й Вільнюсі богослов'ю. У Прокоповича було не менше підстав звинувачувати Яворсько-го в єзуїтстві, ніж у Яворського — Прокоповича. Та будучи людиною з західною освіченістю, Яворський, проте, залишався консервативним православним, москвофілом за орієнтацією, духовним попередником майбутніх галицьких «твердоруси-нів». Не випадково покровителем Яворського був Варлаам Ясинський, київський владика часів Мазепи, який проголосив гетьману анафему. Ще в Києві Яворський і Лопатинський не злюбили Прокоповича за його західництво й реформаторський дух. Київські ієреї Г. Вишнев-ський та М. Родишевський в академії невпинно шпигували за Феофаном і ненавиділи його як єретика, а, переїхавши до Росії зі своїм зверхником Яворським, продовжували боротьбу

всіма засобами і після смерті Яворського, а особливо після смерті Петра.

Яворський, який після Києва став митрополитом Рязанським і Муромським, був призначений 1700 р. місцеблюстителем патріаршого престолу в Москві. Патріарх Досифсй даремно непокоївся, що Петро зробить Яворського патріархом: імператор готував ліквідацію патріархату й заміну його державним департаментом — Духовною колегією, яку вже після утворення на пропозицію її членів названо не так по-канце-лярському: Найсвятіший священний Синод. Статут Синоду та списки членів його готував Петру Прокопович, бачачи себе головою церковного управління. Але Петро поставив на чолі Синоду саме традиціоналіста Яворського, а Прокопович, архієпископ Псковський і Нарвський, став другим віце-президентом Синоду. Західництво Петра не поширювалось на сферу гуманітарії — воно заторкувало лише воєнно-промисловий комплекс. Прокопович залишився неформальним першим порадником Петра в справах церкви.

Феофан Прокопович