Quot; Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К, 1994. —С 36—37.

Львів. Церква Успіння

(1591-1631 pp.)

і башта Корнякта

(1573-1578 pp.,

1672 p.).

При цій церкві

було організовано

Львівське

братство;

тут був

висвячений

на православного

митрополита

України

Петро Могила

Кросна, учився в Грайфсвальді, був професором у Кракові. В Польщі працювали також Григорій Чуй (близько 1523—1573 pp.), син симбірського шевця, автор поем, панегіриків, еклог; Григорій Тичина (Тичин-ський) з міста Тичин на Галичині, Іван Туробінський та інші вихідці з українських земель, що мали добру європейську освіту — ні в Галичині, ні на Волині того часу (не кажучи вже про Київ) не було куди їм прикласти рук.

У кінці XV — першій половині XVI ст. складається культура, яку можна віднести і до польської, і до української традиції. Такі маргінальні

культури властиві великим багатоетнічним державам. Чітке розмежування утруднене тим, що писали ці перші українські літератори латиною чи по-польськи, частіше були католиками, служили в польських канцеляріях. Але не тільки те, що вони переважно писалися українцями («русинами»), пов'язує їх з Україною. Насамперед ця культурна верхівка зберігала зв'язки з національним суспільством, незримо впливала на нього; їх вдома шанували, у них училися. І в польську, і в українську культуру вони вносили українські теми та образи. їх тінь і їх слід лишалися в тому цілому, що називається «нація».

Такою яскравою постаттю був не раз уже згадуваний Станіслав Оріховський [Ожеховський, 1513— 1566 pp.), письменник неспокійної вдачі, що називав себе, як вільний шляхтич, поляком, і котрого називали «рутенським Демосфеном». Оріховський вчився після Кракова і Відня в Німеччині і жив у Лютера в сім'ї, його волелюбній натурі дуже імпонував протестантський критицизм, отож батько-католик забрав його додому; в Перемишлі він навіть мав якийсь час плебанію, але зрікся сану. Антитурецькі памфлети Орі-ховського були свого часу дуже популярні. Поширені були також його висміювання целібату (заборони на шлюб для ксьондзів); зрештою, це традиційна для європейських бродячих студентів-воґант/в тема, природна для зухвалого шляхтича.

До цієї ж культури належить поет Себастіан Фабіан Кленович (Кльоно-вич, 1545—1608 pp.), на думку В. Шевчука, родом із львівських вірмен, автор знаменитої тоді поеми «Роксо-ланія». Чимало польських письменників захопила в ті часи романтика

 

 

україно-«роксоланського» ііеміряію-го простору і пасторальних тихих садиб з чорнобровими дівчатами.