Вимір культури побуту. Ця концепція підтверджується фольклорно-етнографічними матеріалами, зокрема аналізом зимової святочної обрядовості

Ця концепція підтверджується фольклорно-етнографічними матеріалами, зокрема аналізом зимової святочної обрядовості. Особливий інтерес становлять такі без-

Полное собрание русских летописей Ідалі ПСРЛ|. — Т. II: Ипатьевская летопись. — СПб., 1843. — С. 39.— В цитатах із літописів тут і надалі «ять» передасться через «і», як воно на півдні і звучало, «ери» в кінці слів опускаються, крім поетичних текстів.

умовно дохристиянські, архаїчні твори народної культури, як колядки. За своїми поетичними характеристиками і колядки, і щедрівки належать до пізнього часу, вони явно витримали вплив пізнішої поетики. Тому не можна ставитися до них некритично, як до прямих свідчень глибокої давнини. Але, як показує їх дохристиянська образність, колядки і щедрівки пережили радше редакцію, згідно з новими умовами, ніж змістовну переробку.

Характерна різниця між північчю та півднем виражена в символіці колядок.

Колядки прийшли в слов'янський світ з провінційно-римського півдня, від календ, що свідчить про розвиток не лише церковної, а й традиційної культури під греко-болгарським впливом. Ні в межиріччі Волги і Оки, ні на російській півночі колядок, власне, немає. Колядки на російському півдні та в Бєларусі явно походять з української території. В межиріччі Волги і Оки їм відповідає так званий «овсень», а на Півночі — «вшюгра-дье». «Виноградье» засадово — звичайні вірші, сакралізовані завдяки додаванню приспівочки «виноградье красно, зеленое». Ця літературна, християнська за походженням і образністю приспівка розкриває міський характер самого обряду в північному краї. «Овсень» більше пов'язаний з архаїчним ритуалом, а його відмінність від українських колядок надзвичайно характерна: тут відсутнє виділення в складі сім'ї поряд з батьком жінки і дітей. В колядці співаки звертаються до усіх трьох елементів сім'ї, кожен із яких має свій космічний символ. У великоросійському овсені наявний лише домовладика.

Ця обставина давно відзначена фольклористами та етнографами і ставилася у зв'язок з тим, що сім'я у великоросійській традиції була деспотичною, з необмеженою владою домовладики. Влада домовладики в Північно-Східній Русі була набагато більшою, ніж на півдні, так само, як влада домовладики у стародавньому Римі — набагато більшою, ніж влада батька у Греції. Щодо російської Півночі, то звичаї там були м'якши-ми, ніж на Північному Сході, що можна ілюструвати численними матеріалами, особливо щодо сватання і подружнього життя.

Далі будуть розглянуті суто господарські відмінності півночі і півдня: на півночі довго трималося підсічно-вогневе землеробство, на півдні ж «вогняна ляда» в часи Русі витісняється трипіллям. На півдні панувала напівземлянка, яку лише впродовж Київського періоду витісняє північний наземний дерев'яний будинок, але зберігається властивий для напівземлянки звичай обмазування стін білою глиною. На півночі металургія грунтується на західній (германській) традиції наварювання або вварювання лез чи тришарового пакету, на півдні — на майстерності цементації металевих виробів та їх загартовування, що продовжує кельтську традицію. І так далі.

Мабуть, все ж найістотнішою виявилась та різниця в статусі домовладики, яка відбилася в структурі колядок. Владні, потестарні відносини кожного народу мають за зразок ті відносини підпорядкування, моделлю яких є сім'я. Римляни говорили, що жоден народ не знає такої суворої влади батьків, як вони, і що це — підґрунтя їх дисциплінованості і сили. Можливо, вони мали рацію.