Ціна капіталу. Базова концепція

Будь-яке підприємство має потребу в джерелах коштів, щоб фінансувати свою діяльність. Залежно від тривалості існування в даній конкретній формі активи підприємства, так же як і джерела коштів, можна розділити на коротко -і довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане для підприємства з певними витратами: акціонерам потрібно сплачувати дивіденди, банкам - відсотки за надані ними позички і т. ін. Загальна сума коштів, яку необхідно сплачувати за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу. В ідеалі вважається, що поточні активи фінансуються за рахунок короткострокових, а активи тривалого користування - за рахунок довгострокових джерел коштів. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат по залученню коштів.

Концепція ціни капіталу є однією з базових у теорії капіталу. Вона не зводиться тільки до обчислення відсотків, які потрібно сплатити власникам фінансових ресурсів, але також характеризує ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечувати підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.

Необхідно розрізняти два поняття - «ціна капіталу даного підприємства» і «ціна підприємства в цілому як суб'єкта на ринку капіталів». Перше поняття кількісно виражається в сформованих на підприємстві відносних річних витратах по обслуговуванню своєї заборгованості перед власниками й інвесторами. Друге - може характеризуватися різними показниками, зокрема величиною власного капіталу. Ці два поняття - взаємозалежні. Так, якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, прибутковість якого менше, ніж ціна капіталу, ціна підприємства після завершення цього проекту зменшиться. Таким чином, ціна капіталу є ключовим елементом теорії і практики рішень інвестиційного характеру.

Аналіз структури пасиву балансу, який характеризує джерела коштів, показує, що основними їхніми видами є: внутрішні джерела (кошти власників або учасників у вигляді статутного капіталу, нерозподіленого прибутку і фондів власних коштів), позикові кошти (позички і кредити банків і інших інвесторів),

тимчасово залучені кошти (кредиторська заборгованість). Причини їхнього утворення, а також величина і частка в загальній сумі джерел коштів можуть бути різними.

Статутний капітал завжди формується як основа стартового капіталу, необхідного для створення підприємства. При цьому власники або учасники підприємства формують його орієнтуючись на власні фінансові можливості у розмірі, достатньому для виконання тієї діяльності, заради якої воно утворюється. Фонди власних коштів, які є відкладеним прибутком, формуються або вимушено (наприклад, резервний фонд), або усвідомлено, при цьому власники допускають, що розширення обсягів діяльності представляє собою більш вигідне розміщення капіталу, ніж вилучення прибутку і спрямування його на споживання або в іншу сферу бізнесу. Тимчасово залучені кошти утворюються, як правило, у результаті часового лага між отриманням товарно-матеріальних цінностей і їхньою оплатою.

Ціна кожного з наведених джерел коштів різна, тому ціну капіталу підприємства знаходять за формулою середньої арифметичної зваженої. Основна складність полягає в обчисленні вартості одиниці капіталу, отриманого з конкретного джерела коштів. Для деяких джерел її можна обчислити досить легко (наприклад, ціна банківського кредиту), по інших джерелах це зробити досить важко, причому абсолютно точне обчислення практично неможливе. Проте навіть приблизне обчислення ціни капіталу підприємства дуже корисне як для порівняльного аналізу ефективності авансування коштів у його діяльність, так і для здійснення його власної інвестиційної політики.

Таким чином, економічна інтерпретація показника «ціна капіталу» очевидна - він показує, яку суму варто заплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела. Показник обчислюється у відсотках і, як правило, за річними даними.