Геостратегічна політика Китаю

Відповідно до прогнозу Світового банку на почат­ку XXI ст. ВВП Китаю досягне 10 трильйонів доларів. Китай стане найбільшим економічним полюсом. Як заявляють самі

своїми характеристиками, насамперед гуманістичними, переважає всі інші цивілізації, й це забезпечить торжеств' Китаю в третьому тисячолітті.

Китай має також значні досягнення у військовій сфері Сучасний Китай — ядерна наддержава з потужним еконо мічним потенціалом. Свого часу Наполеон Бонапарт таї сказав про Китай: «Там лежить гігант, хай спить. Коли він прокинеться, то приголомшить світ».

Китай — соціалістична країна з плановою економікою Від початку 90-х років у Китаї інтенсивно розвивається при ватний сектор. Політична й економічна системи Китаю ста більні, що сприяє надходженню іноземних інвестицій. Наіі більшими прямими інвесторами в економіку Китаю є Тай вань, Сингапур та інші країни, де найбільше проживаї китайців. На кінець 90-х років контрактний обсяг інвес тицій становив 545 млрд доларів. У 2002 р. іноземні інвес­тиції в економіку країни становили 50 млрд доларів, або 80 відсотків усіх прямих інвестицій у країни Азії. Бурхливії зростає китайський експорт. Китай експортує свої товари до країн ЄС, США, Африки, Латинської Америки, а також Ук раїни. У 2003 році товарообіг між Україною і Китаєм становив 2 млрд доларів. Створена і діє українсько-китайська Комісія з торгово-економічного співробітництва. Китаїі обіцяє підтримати Україну в її прагненні вступити до СОТ.

Японія виступає переважно як кредитор, а нині є голов ним торговельним партнером Китаю, який закуповує сучас ну японську техніку й новітні технології. Проте на зовнішніх ринках КНР і Японія є конкурентами. Сировину, енерго носії, руду, лісоматеріали Китай завозить із Росії, Австралії, США й Канади.

У XXI ст. найвірогідніше два Китаї об'єднаються й тоді він стане наймогутнішою фінансово-економічною імперією. Шлях мирного об'єднання з Тайванем бачиться на такій за саді: «одна держава — два устрої».

Китай дотримується жорсткої демографічної політики «одна сім'я — одна дитина». Проте і в цій ситуації населен ня КНР, яке нині становить 1 млрд 300 млн осіб, до 2015 р збільшиться на 300 млн осіб. Нині, за офіційними даними, майже чверть міського населення безробітна. Сільське насе

не охоплені сільськогосподарським виробництвом. Потуж­ний розвиток Пекіна, Шанхая та інших міських центрів Практично не торкнувся більшої частини населення Китаю, що проживає в сільській місцевості. Величезна нерівність (доходів і бідність сільського населення вже не є суто еко­номічною проблемою, а становить загрозу соціальному спо­кою та політичній стабільності. Звідси — легальна й неле­гальна еміграція: з допомогою офіційних і неофіційних каналів китайці «освоюють» 72 країни світу. За даними екс­пертів, за рубежем перебуває близько 50 млн китайців, на території Росії, зокрема на Далекому Сході й у Забайкаллі, нелегально проживає близько 2 млн китайців.

Складна демографічна ситуація змушує Китай шукати вихід із такого становища. Один із проектів полягає в тому, щоб піти шляхом формування в XXI ст. «Великого Китаю», або загального китайського ринку, куди ввійдуть Китай, Тайвань, Гонконг, Сингапур. У перспективі в першій поло­вині XXI ст. на світову арену може вийти потужна світова супердержава з чвертю населення Землі на стратегічно важ­ливому геополітичному просторі, яка зможе регулювати життя не тільки етносів «Великого Китаю», а й численних китайських общин, розкиданих по всьому світі.

Протягом століть геополітика Китаю була двоїстою, мала подвійний характер. Китай не був таласократичною держа­вою, завжди орієнтувався на континентальні архетипи. Про­те тривалий час (від початку XIX ст. до жовтня 1949 р.) був напівколонією Заходу, насамперед Великої Британії. У цьо­му сенсі відчуття приниження, яке переніс китайський народ від Заходу та Японії у XIX й на початку XX ст., зали­шаються в пам'яті, незважаючи на появу протягом останніх двох десятиліть «нового Китаю».

Сучасний Китай зосереджений на самому собі. Його зовнішня політика має підлегле значення стосовно внутріш­ньої, спрямованої на економічну й соціальну трансфор­мацію країни. У 2003 році Китай блискуче упорався з епідемією атипової пневмонії. Зовнішня політика зорієнто­вана на стратегічний виграш часу для створення економіч­ної та військової могутності, перетворення Китаю на потуж ну наддержаву.

мети Пекін застосує військову силу. Скоріше за все Киї m пригнічуватиме волю інших країн своєю могутністю (дем" графічною, економічною, військовою), віддаючи тим самим пріоритет корінним інтересам країни.

Взаємодія Росії зі своїм сусідом має бути пов'язані передусім з економічною, науково-технічною та інформі ційною сферами. Китай для Росії — це величезний рижи де можна вигідно реалізувати й сировину, й промислом продукцію та послуги. Неабияке значення має Китай її джерело робочої сили для розвитку Сибіру, Забайкалля і Далекого Сходу, а в перспективі — як джерело інвестиції!

Водночас Росія прагне розвивати рівноправні відносини з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, насамперед і Японією, Північною і Південною Кореєю. Інтернаціоналі зація розвитку Сибіру й Далекого Сходу допоможе запобіпп однобічній китаїзації цих регіонів. Безумовно, діяльним і. інтернаціональних компаній, концесій має бути під жорсі ким контролем владних структур Росії.

Отже, в XXI ст. Китай потужно впливатиме на світоіи геополітику, що має бути усвідомлене провідними держава ми, які мають бути готові прийняти виклик Пекіна. Про їй зокрема свідчить піднесення на новий рівень відносин Кп таю зі Сполученими Штатами Америки як у сфері торгово економічній, так і в політичній: США заявили, що не буду 11 підтримувати прагнення Тайваню відокремитися від «мате­рикового» Китаю.