Податкове право і податкові правовідносиниВідносини у сфері оподаткування є невід'ємною та провідною частиною фінансового права, оскільки виникають у процесі і зумовлені діяльністю держави по планомірному формуванню цих централізованих та децентралізованих грошових фондів. Інститут податкового права – це складна сукупність фінансово-правових норм, які встановлюють права і обов’язки держави та платників податків, порядок погашення податкових зобов’язань, процес податкового контролю та застосування мір відповідальності, регулюють громадське відношення до встановлення, збирання і стягнення податкових платежів. Інститут податкового права регулює систему правовідносин, яка визначає предмет податкового права і характеризується рядом ознак, які виділяють предмет податкового права в окрему категорію: – державно-владний характер податкових правовідносин, – їх матеріально-грошовий еквівалент, – виражена у фіскальній функції однобічна направленість фінансових ресурсів. Державно-владний характер податкових правовідносин носить безумовний та обов’язковий порядок їх виконання. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження грошових коштів до бюджету. Матеріально-грошовий еквівалент полягає в тому, що будь-якій державі для виконання своїх функцій необхідні фонди грошових коштів. Одним із джерел цих фінансових ресурсів є кошти, які уряд збирає з фізичних та юридичних осіб. Якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов’язані з різнобічним рухом грошових ресурсів, то податкове право виділяє тільки відносини по однонаправленому руху грошових коштів знизу вгору – від платників до бюджетів у формі податків та зборів. Процес перерозподілу і використання державних фінансових ресурсів не є предметом податкового права. Таким чином, предмет податкового права – це сукупність визначених, однорідних, специфічних правовідносин, встановлених і контрольованих державою, що визначають правовий режим надходження грошових коштів від платників податків до держави для формування централізованих та децентралізованих грошових фондів. Метод податкового права – це засіб організації практичного та теоретичного пізнання, зумовлений закономірностями визначеного предмета. Метод податкового права являється фінансово-правовим, в основі якого лежить метод владних розпоряджень, він передбачає використання імперативних норм. При урегулюванні податкових відносин даний метод набуває своєю специфіку, яка складається у змісті правовідносин, а також залежить від статусу суб'єкта держави, його повноважень. Метод примусу (владних розпоряджень) обумовлений самим змістом податкових правовідносин – формуванням бюджетів відповідних рівнів. Яскравим прикладом методу податкового примусу є стаття 67 Конституції України, де сказано, що кожний “зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом”. Апріорі методу владних розпоряджень в податковому праві не виключається застосування і використання інших методів податкового права. Так, наприклад, можливість вибору ставки оподаткування дає можливість формувати податкову політику суб’єктам підприємницької діяльності на власний розсуд, шляхом використання рекомендацій, узгоджень, пропаганди, що обумовлює метод переконання. Але деяка свобода дій підпорядкованих державі суб’єктів обмежена все ж тими владними розпорядженнями держави і можлива лише в межах делегованих суб’єкту прав. Податкові правовідносини – це відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв’язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб'єктивними правами та обов’язками, пов’язаними зі сплатою податків. Однією із сторін податкових правовідносин завжди виступає держава. Специфіка податкових правовідносин: – цільова системність – система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків; – формальна визначеність – нормами регулюються чітко визначені зв’язки між суб’єктами правовідносин; – забезпеченість державним примусом. Податкові закони регулюють відносини між: – державою і платниками – стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків; – державою і органами місцевого самоврядування – щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції у податковій сфері; – між державою і органами, що забезпечують справляння податків – з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків; – між органами податкової служби і платниками – стосовно взаємних прав і обов'язків і механізму їх реалізації.
|
