ВИСНОВКИ. Отже, відповідно до поставлених завдань можна зробити такі висновки

Отже, відповідно до поставлених завдань можна зробити такі висновки:

1. Сталінізм – одне з найбільш масштабних, страшних і загадкових явищ ХХ століття. Саме поняття «Сталінізм» було введено в обіг Л.Д. Троцьким, що розглядав цей феномен як бюрократичну контрреволюційну систему. Сучасні дослідники розглядають Сталінізм як, насамперед систему влади, що спиралася на диктатуру пролетаріату. Ленін розумів, що Сталін дуже жорстока людина, і не хотів, щоб той прийшов до влади.

Досліджуючи історію виникнення та суть поняття «сталінізм», неодноразово доводиться звертатись до особистості Й.Сталіна та його політики. Досягнувши вершини влади, Й. Сталін створив свій режим управління, який пізніше отримав назву – сталінізм. Під сталінізмом сьогодні розуміються як практика правління Йосипа Сталіна та його послідовників у деяких комуністичних країнах, так і політичний режим, що надав усій суспільній системі адекватні йому якості та за продукував відповідну політичну культуру. Як політичний режим сталінізм не являє собою щось абсолютно унікальне, щось таке чого взагалі ніколи не було у світовій історії. За типологічними ознаками сталінський режим слід віднести до тоталітарного типу, бо у ньому не було нічого такого, що істотно виходило б за межі фундаментальних властивостей тоталітаризму. Не випадково, що термін «тоталітарний режим» став типологічним саме завдяки сталінському.

Важливо зрозуміти історію виникнення і розвитку сталинізму. Для цього коротко ознайомимося з історією внутріпартійної боротьби в партії в 1923–1930 роках. До речі, мало з яких питань історії піддавалися настільки явній фальсифікації, як питання про опозицію. Вже в публікаціях 1920 х років багато епізодів, факти, як самий напрямок боротьби, що відбувалася, викладалися вкрай тенденційно. При цьому кожна зі сторін намагалася представити своїх опонентів у найбільш непривабливому виді, ті чи інші висловлювання спотворювалися, помилки і неточності перебільшувалися. Брутальність і нелояльність не тільки не перетиналися, але і заохочувалися і з одного, і з іншого боку, що додавало із самого початку внутріпартійній боротьбі вкрай різкий характер. У 1930 ті роки лідери опозиції стали зображуватися вже як зрадники і шпигуни іноземних держав, завербовані імперіалістичними розвідками ще з першого років Радянської влади.

Сталін мало піклувався про те, щоб переконати своїх опонентів і залучити їх до спільної роботи. Він намагався підкорити їх своїй волі, зломити їхній опір. До того ж Сталін був украй злопам'ятний і мстивий. Його опоненти залишалися для нього особистими ворогами навіть тоді, коли зникав предмет суперечки, і виникала необхідність спільної дружної роботи. Правда, слід зазначити, що Сталін умів добре ховати свої почуття.

Сталін і не щадив нікого. Він не зупинявся не тільки перед розстрілом усіх тих, хто лише підозрювався в зв'язках з контрреволюцією.

Сталін узяв на озброєння радикальні методи ленінського «воєнного комунізму». Позбувшись суперників, Сталін став на шлях тотального і швидкого перетворення всіх сторін економічного, соціального і культурного життя країни. Він нав'язав свої плани надіндустріаліації і поголовної колективізації – зверху, без врахування інтересів суспільства шляхом систематичного застосування великого терору…

2. Історики під тоталітаризмом звичайно розуміють політичний лад, при якому державна влада в суспільстві зосереджена в руках якої-небудь однієї групи (звичайно політичної партії), коли знищені демократичні волі і можливість прояву політичної опозиції. При такому режимі правляча група цілком підкоряє життя суспільства своїм інтересам і зберігає владу завдяки насильству, масовим репресіям, духовному поневоленню населення.

У СРСР у середині 1930‑х – початку 1940‑х років сформувався тоталітаризм, а саме сталінізм. У країні були в наявності всі ознаки «тоталітарної системи»:

· насильницьке встановлення однопартійної системи;

· знищення опозиції усередині правлячої партії, партійного і державного апарату;

· ліквідація системи поділу влади на три гілки: законодавчої, виконавчої, судової;

· знищення цивільних свобод;

· побудова системи всеохоплюючих масових громадських організацій, за допомогою яких забезпечується контроль над суспільством;

· уніфікація (приведення до однаковості) усього громадського життя;

· культ національного «вождя»;

· масові репресії.

Партійна і державна влада в ці роки була зосереджена в руках Сталіна. На всіх етапах керування країною був забезпечений партійний контроль над державними органами, армією, промисловістю. Призначенням і зсувом державних діячів відали партійні інстанції. Тільки партійні органи вирішували питання структури державної системи. Політбюро приймало остаточне рішення про створення нових і закритті старих наркоматів.

Наприкінці 1930‑х років у країні склалося положення, коли було неможливо розмежувати, де починається держава і закінчується партія і навпаки. У цей час ВКП (б) у значній мірі змінила і свій власний вигляд, утратила залишки демократизації у внутріпартійному житті. Рядові члени партії і навіть деякі члени ЦК були відсторонені від вироблення партійної політики, що стала долею Політбюро і партійного апарату.

Основні риси сталінізму:

§ схильність до деформованих методів розвитку господарства;

§ абсолютна диктатура адміністративно-командної системи;

§ деформування і спотворення соціальної структури суспільства;

§ абсолютизація класового підходу до всіх явищ суспільного життя;

§ уніфікація й цілковита ідеологізація культурного життя.

3. Провідна роль у політичній системі СРСР та Української СРР тоді належала комуністичній партії. Узявши під контроль ради, більшовики почали діяти спочатку як урядова (коли в радах ще були представники інших партій), а потім як державна партія.

Оскільки основною метою більшовиків у державному будівництві, за Леніним, було зруйнування старої державної машини й створення власної, то постало завдання забезпечити цю машину власними кадрами. Висунення «своїх» на керівні посади пронизувало всю діяльність партійних комітетів. Унаслідок такої кадрової політики радянський апарат став тотожним партійному.

Комуністична партія протягом першої половини 20-х років еволюціонізувала за такими основними напрямами:

— перетворення партії з революційної організації, ціллю якої було повалення старих політичних інститутів та зміна форм власності, на державну партію;

— монополізація політичного становища через усунення інших партій;

— зосередження влади в руках вузького кола партійних керівників.

З переходом більшовицької партії від завдань, пов’язаних з руйнуванням старого, до створення й управління новим, дисципліна, уміння підкорятись набули в ній особливого значення. Іншого змісту набуло й членство в партії, вихід чи виключення з якої означало і відсторонення від політичної діяльності.

Ототожнення понять «партія» і «держава» спричинило пере несення диктаторських методів управління державою на методи керівництва партією, яка стала державною. В умовах загальної диктатури жоден політичний інститут не може бути демократичним, тим більше партія, яка сама запроваджувала диктатуру в державі. Політика партії не залежала від голосів виборців, їх позицій, думок. Від імені партії диктатуру офіційно здійснював ЦК, а потім, з розширенням його складу, Політбюро ЦК. Створена більшовиками на початку 20-х років система влади була наскрізь олігархічною.

Партія стала невід’ємною частиною тоталітарного режиму, яка своїм впливом охоплювала та контролювала все життя суспільства. Здійснювалось це шляхом організації партійних осередків на всіх підприємствах та організаціях. Влада в країні зосередилась у руках партійного апарату. На вершині цієї піраміди перебував Сталін, який до 1929 р. позбувся всіх своїх суперників і став фактичним диктатором Радянського Союзу.

Для утвердження диктату партії постійно збільшувалась кількість партійних організацій. Практика створення великої кількості парторганізацій висвітлила недоліки функціонування територіальних райкомів, які не змогли ефективно контролювати низові структури. Тому було створено нову ланку партійної піраміди — фабрично-заводські партійні комітети, які контролювали роботу дирекції. Без них не вирішувалось жодне питання життєдіяльності підприємства.

Командно-адміністративна система не потребувала творчо й критично мислячих людей, що спричинило суттєві зміни в кадровій політиці. Остаточно були відкинуті гласність і демократизм у підборі та висуненні керівних працівників. Головним критерієм при призначенні на посаду стали відданість, дисциплінованість, здатність будь-якою ціною виконати вказівку вищої інстанції. Нові кадри пройшли сувору підготовку із засвоєння сталінських методів управління.

З утвердженням командних методів керівництва партійні органи все більше зросталися з господарськими й радянськими. Відбувався перехід від функціонального до виробничо-галузевого принципу побудови партійного апарату. В ЦК, обкомах, міськкомах і райкомах партії були створені промисловий, транспортний, сільськогосподарський, планово-фінансовий та інші відділи. За подібним принципом було реорганізовано апарати радянських і господарських органів. Так у середині 30-х років були створені умови для прямого управління через партапарат усіма сферами суспільного і господарського життя.

Наприкінці 20-х років набагато жорсткішим став внутріпартійний режим, зникали залишки внутріпартійної демократії. Так, у 1928 роціЦК партії припинив надсилання на місця стенограм пленумів ЦК, планів роботи Політбюро та Оргбюро; у 1929 році перестав виходити інформаційний журнал «Известия» ЦК ВКП(б); усе рідше скликали партійні з’їзди, конференції, пленуми ЦК (до 1925 року з’їздиВКП(б) відбувалися щорічно; після XIV з’їзду (1925) XV відбувся через 2 роки (1927), наступний XVI — через 3 (1930), XVII — через 4 (1934), XVIII — через 5 років (1939). У 1934 р. ЦКК — РСІ (Центральна контрольна комісія і Робітничо-селянська інспекція), які мали повноваження контролювати партійно-державні органи всіх рівнів, були ре організовані в комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) і Комісію радянського контролю при Раднаркомі СРСР, тобто органи, підлеглі ЦК і Раднаркому. Набули розвитку практика кооптації в партійні комітети, голосування списком. Не припинялися чистки для регулювання чисельності партії. Чергова з них відбулася у 1933-1934 pоках, а у 1935-1936 pоках — перевірка та обмін партій них документів. Ці заходи, крім очищення від компрометуючих елементів, мали на меті придушення місництва, будь-яких виявів опозиційності, інакомислення, забезпечення безумовної влади центру над периферією, а також зняття соціальної напруги шляхом покарання «стрілочників» — конкретних чи надуманих винуватців певних негативних явищ у суспільстві.

Жорсткий політичний режим 30-х років з його періодичними перетрусами кадрів партократії (чистками) був генетично пов’язаний з моделлю індустріалізації, з командно-адміністративною системою управління економікою, за якої постійне оперативне керівництво виробництвом здійснюється з центру.

У роботі партійних організацій усіх рівнів почали переважати командні методи, а господарські питання повністю поглинули внутріпартійні. Протоколи засідань партійних комітетів того часу подібні до адміністративних розпоряджень про те, які площі відводити під посіви, як орати, боронувати, утримувати без бур'янів поля, як оберігати картоплю від шкідників, як розподіляти квартири тощо.

Встановивши диктатуру, номенклатура поширювала свій вплив на всі сфери життя суспільства, у тому числі й на виробничу. Партійний апарат перетворювався у власника засобів виробництва, оскільки контролював через посадові призначення виробничу сферу, черпаючи в ній свою силу і владу. Від волі парторгану ставали матеріально залежними трудящі маси. Так формувався економічно-примусовий механізм, який забезпечував підтримку значною частиною народу політики правлячої партії. Внаслідок перетворення держави (фактично партапарату) у власника основних засобів виробництва фізичне існування більшості трудящих, незважаючи на неп, було поставлене в залежність від головного працедавця, що значною мірою обмежувало матеріальні основи особистої свободи, у тому числі в питаннях політичного вибору.

Глибокі кількісні та якісні зміни в середині РКП(б) та її складовій — КП(б)У, процес та наслідки ідейно-політичної боротьби всередині партії, трансформація принципів і методів керівництва призвели до переродження партії, перетворення її на покірне й активне знаряддя виконання сталінської волі. Партія стала важливою складовою тоталітарної системи.

4.До кінця 20-х років у СРСР промислове виробництво не тільки зрівнялося з рівнем промислового розвитку дореволюційної Росії, але й перевищувало його на 32 . Та Радянський Союз відставав від передових капіталістичних держав за виробництвом електроенергії, виробництвом сталі й чавуну, видобутком вугілля й нафти. Фактично країна перебувала на до індустріальній стадії розвитку. І тому, цілком закономірно, було вирішено взяти курс на індустріалізацію СРСР.

У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) проголосив пріоритет державного планування над ринком. З жовтня 1928 р. розпочалася перша п'ятирічка.

Поворот у внутрішній політиці виявився насамперед у прискоренні темпів індустріалізації. Курс на індустріалізацію передбачав перетворення СРСР з держави, що ввозить машини й устаткування, на державу, яка їх виробляє, з аграрної країни — на промислову. Оскільки СРСР перебував у постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, цю грандіозну перебудову запланували здійснити в стислі терміни, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни.

Індустріалізація була головним завданням перших п’ятирічних планів. Акцент робився на розвиток гірничої, металургійної, машинобудівної і хімічної промисловостей. До кінця 30-х років СРСР завдяки індустріалізації перетворився на індустріально-аграрну країну, посівши друге місце в світі і перше в Європі за обсягами виробництва.

Успіхи перших п’ятирічок безсумнівні, дореволюційний рівень промисловості був значно перевищений. Стали до ладу металургійні гіганти «Запоріжсталь», «Криворіжсталь» і «Азовсталь». Давали продукцію тракторний і турбінний заводи в Харкові, машинобудівні підприємства в Києві, Одесі, Миколаєві. Виникли нові галузі промисловості, зокрема хімічна.

Тридцяті роки — період бурхливого розвитку цивільної авіації.

Значні результати довоєнних п'ятирічок досягнуті були надто дорогою ціною. Наслідки індустріалізації неоднозначні:

—з аграрної країни СРРСР перетворилася на індустріальну;

— розгорнувся процес урбанізації;

— для одержання коштів для індустріалізації експлуатувалося і грабувалося село;

— демонтовано неп і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; трестівський госпрозрахунок було замінено госпрозрахунком підприємств;

— ліквідовано рештки економічної самостійності республік, велика промисловість перейшла у розпорядження загальносоюзних наркоматів;

— створено атмосферу напруження, підозри, доносів, пошуку «шкідників», яка сприяла розгортанню масових репресій.

У сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектора полягала в обслуговуванні процесу індустріалізації і у збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати достатню кількість хліба для експорту, для зростаючих промислових центрів й армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною.

У 1929 році проголошено курс на суцільну колективізацію. Селян насильно заганяли до колгоспів. Це викликало протидію переважно заможних селян, яких називали куркулями. Тому закономірно, що колективізація супроводжувалася політикою ліквідації куркульства як класу.

До кінця 1932 року було колективізовано майже 70% селянських господарств. За працю в колгоспі селяни не одержували майже нічого, вироблена продукція діставалася в основному державі.

Наслідки колективізації:

1) сільськогосподарське виробництво було підірване до такої міри, що рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів’я худоби вдалося відновити лише у 50-х роках;

2) ліквідовано економічну самостійність селян, їх знову повернули у стан кріпаків;

3) поневолення останнього порівняно незалежного класу селянства сприяло подальшому зміцненню командно-адміністративної системи. Контроль сталінського партійно-державного апарату над громадянами став повністю тоталітарним;

4) знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна заінтересованість у результатах праці, почуття власника-господаря. Відбулося «розселянювання»;

5) голодомор 1932—1933 pоків в Україні. Причини голоду тепер з’ясовані цілком.

5. Серйозним завданням культурної революції проголошувалося прилученнянароду до культурних цінностей, зміна його свідомості, перевихованнясамої людини. Відмінною особливістю даного періоду історії є величезна роль в розвиткукультури партії і держави. Партія ідержава встановили повний контроль над духовним життям суспільства.Держава взяла на себе фінансування всіх галузей культури:освіта, матеріально-технічне забезпечення, всі види мистецтва,встановивши строгу цензуру над літературою, театром, кінематографом,навчальними закладами і т.п. Була створена струнка система ідеологічноїобробки населення. Засоби масової інформації, опинившись піджорстоким контролем партії і держави, поряд з достовірноюінформацією використовували прийом маніпулювання свідомістю населення.

Розвиток культури в умовах сталінського керівництва державою був суперечливим. В освіті, з одного боку, ліквідована неписьменність (у 1939 році тільки 1,5% дорослого населення залишалося неписьменним); у 1939 році запроваджено загальну обов’язкову початкову освіту в сільській місцевості та семирічну—у містах; розширено мережу середніх спеціальних закладів; відновлюється діяльність університетів, відкриваються нові ВНЗ. З іншого боку, не ліквідований дефіцит учителів з вищою освітою, не вистачало шкільних приміщень; навчальні програми і весь навчальний процес були підпорядковані комуністичній ідеології; у школах діяли піонерські й комсомольські організації, які здійснювали не тільки виховні функції, але й ідеологічний контроль над школярами; згорнуто українізацію освіти; багато хто з учителів став жертвами репресій; рівень вищої освіти, а також загальнокультурний і моральний рівень інтелігенції знизився.

У духовній сфері в період сталінізму існувала одна офіційна, особливого роду, ідеологія, яка заперечує минуле і сьогодення в ім’я майбутнього, обґрунтовуючи право режиму на існування; боротьба з інакомисленням, ідеологізація суспільного життя, тотальний контроль над всіма сферами життя.

У руслі класової боротьби постійно протиставлялася буржуазна культура новій, пролетарській культурі. На противагу буржуазнійкультурі нова, соціалістична культура виражала, на думку комуністів, інтереси трудящих і служила завданням класової боротьбипролетаріату за соціалізм. З цих позицій визначалося комуністами іставлення до культурної спадщини минулого. Нова культура, на їхню думку,вбирає в себе демократичні елементи старої, долаючи в тривалійборотьбі її реакційні сторони. З культурного процесу виключалися багато цінностей. У спецсховищах виявилися твори письменників, художників та інших представників культури, небажаних для комуністам. Руйнувалисядворянські маєтки, руйнувалися храми, церкви і монастирі, руйнувалася зв’язокчасів.

До наслідків сталінізму не можна відносити тільки тисячі репресованих, загиблих у таборах; міжнаціональні конфлікти; продовольчі кризи. Слід враховувати те що, утворилася велика держава, в якій з’явилися тисячі заводів і фабрик, нові галузі виробництва, потужний оборонний потенціал країни, ефективна і доступна система соціального і матеріального забезпечення населення країни.