Поняття, ознаки та функції правопорядку

Необхідною умовою, закономірним наслідком реалізації законності є правопорядок як результат правового регулювання, його реалізована мета. Правовий порядок – це складна соціально-правова структура, в якій органічно переплетені елементи правового і не правового характеру, державного і загальносоціального змісту, інтереси окремих соціальних груп, громадян і суспільства в цілому. Перелік наукових робіт, присвячених проблемі спеціального аналізу правового порядку, є дещо обмеженим. Однак незважаючи на це, поняття, зміст правопорядку, його визначення вкладаються різні моменти: режим законності або права, сукупність, система правових відносин, стан упорядкованості суспільних відносин, що ґрунтуються на праві, тощо. Проте правопорядок як різновид соціального порядку ґрунтується на праві та у зв’язку з правом, тобто однією із передумов виникнення правопорядку можна вважати юридичну норму. Як вже зазначалося, правопорядок – це також результат дії права та законності.[4;126]

Розуміння права як функціонуючої комунікативної системи пов’язується з визначенням його мети – створення такого суспільного порядку, суб’єкти якого задовольняють власні інтереси шляхом реалізації суб’єктивних прав та обов’язків. Суспільний порядок при цьому розуміється як система суспільних відносин, заснована на сукупності соціальних норм як засобів їх упорядкування і розвитку. Він забезпечує соціалізацію людини, наділяючи її можливістю спілкуватися за певними правилами з іншими суб’єктами. Багатоаспектність суспільного порядку обумовлює функціонування у його складі різноманітних типів порядку. Невід’ємною частиною суспільного порядку є правопорядок, який у свою чергу є результатом дії права.

Незважаючи на те, що категорія „правопорядок” достатньо широко використовується у чинному законодавстві, сучасна наука ще не відпрацювала її єдиного поняття. Одні автори визначають правопорядок як різновид суспільного порядку, що утворюється під впливом права, інші характеризують його як засновану на праві та законності організацію суспільного життя чи як об’єктивно обумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та урегульованістю системи правових відносин. Найбільш відомий дослідник проблем правопорядку академік В. Борисов визначає правопорядок як об’єктивно зумовлений стан соціального життя, що характеризується внутрішньою узгодженістю та впорядкованістю системи правових зв’язків. Л. Морозова характеризує цю категорію як засноване на праві упорядкування суспільних відносин, що є результатом здійснення принципів законності та відображається у правомірній поведінці їх учасників. Професор О. Скакун характеризує законність як стан правової упорядкованості системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності.

Правопорядок – це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві й законності. Це кінцевий результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, вживаються заходи для зміцнення законності. Важливо мати на увазі такі обставини:

- по-перше, не можна домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності;

- по-друге, зміцнення законності закономірно і неминуче приводить до зміцнення правопорядку;

- конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності, що, у свою чергу, визначається низкою обставин, розглянутих нижче. [14;542-544]

Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед з погляду інтересів держави й особистості. Для держави ця роль у першу чергу визначається залежно від ролі, яку відіграє правопорядок у правовому регулюванні суспільних відносин. Керуючи суспільством, держава використовує різні методи і засоби: економічні, політичні, ідеологічні, організаційні тощо. Серед них особливу роль відіграє правове регулювання суспільних відносин. Цей метод полягає в тому, що держава видає (чи санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку.

Особливість цього методу пов’язана, по-перше, з тим, що правові норми регулюють найголовніші сторони життя суспільства: економіку, політичну діяльність, майнові відносини, питання родини і шлюбу тощо. Отже, від дотримання і виконання відповідних норм залежить порядок і стабільність найважливіших сфер людської діяльності, саме існування суспільства. По-друге, інші методи державного управління суспільством часто реалізуються через правове регулювання. Так, планування (метод організаційний) нерідко здійснюється за допомогою затвердження плану нормативним актом (наприклад, закон про бюджет); заробітна плата (метод економічний) установлюється шляхом нормативного закріплення її розмірів, порядку нарахування і виплат та ін. [18;287]

Природа правопорядку та його сутнісна характеристика пов’язується із визначення основних ознак цієї категорії:

1) Це результат свідомої, раціональної, вольової діяльності як окремих соціальних суб’єктів, так і держави.

2) Засіб забезпечення і результат правової самоорганізації суспільства.

3) Правопорядок підтримується і забезпечується державою.

4) Він існує у режимі законності.

5) Підставою правопорядку є правові норми, вміщені у правові тексти.

6) Змістом правопорядку є правомірна поведінка суб’єктів, що використовують надані права та виконують покладені обов’язки.

7) Є результатом реалізації правових норм.

8) Забезпечує необхідні умови щодо здійснення суб’єктами наданих прав.

9) Засновується на своєчасному та усвідомленому виконанні обов’язків.

10) Пов’язаний з невідворотністю відповідальності за правопорушення.

Вказані ознаки характеризують правопорядок як юридичну категорію. Однак він має і практичне призначення, що визначається у процесі аналізу функцій.

Функції правопорядку – це напрями його впливу на процес формування стабільного упорядкування суспільних відносин правом. У процесі дослідження функцій правопорядку виявляються напрями його взаємодії з оточуючою дійсністю, його місце серед елементів правової системи суспільства, характеризуються внутрішні зв’язки між елементами структури правопорядку.

У сучасній юридичній науці обґрунтовується можливість виокремлення трьох основних функцій правопорядку.

1. Функція взаємодії з оточуючим середовищем має зовнішній характер і характеризує взаємодію правопорядку і соціальної системи, у межах якої він діє. Змістом цієї функції є зміцнення, стабілізація і упорядкування певної соціальної системи. Правопорядок займає певне місце у рамках системи, перебуває під впливом різноманітних факторів системи і сам активно впливає на неї. В результаті реалізації цієї функції забезпечується стабілізація та вдосконалення суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

2. Функція зміцнення внутрішніх відносин і зв’язків має внутрішній характер і забезпечує взаємодію цілого та його складових частин. Вона надає можливість визначити рівні упорядкованості, забезпечити їх дієвість, охарактеризувати підпорядкованість цих рівнів та визначити можливості їх взаємодії та взаємо доповнення. З одного боку, вона забезпечує якісне функціонування правопорядку як узгодженої структурованої категорії, а з іншого – характеризує правовий стан системи як результат дії правопорядку.

3. Функція забезпечення вдосконалення правопорядку зумовлюється його функціонуванням у межах соціальної системи, яка схильна до змін та розвитку, а також його динамічним характером, що забезпечує розвиток складаючи правопорядок елементів. Саме ця функція забезпечує збереження самостійності правопорядку та його відновлення у процесі взаємодії із суспільством. Адже результатом такої взаємодії може бути не лише підтримка та вдосконалення правопорядку шляхом створення ефективного законодавства, зміцнення дисципліни та організованості суспільства, а й негативний вплив на правопорядок, що зменшує його потенціал та можливості протистояти свавіллю і беззаконню. Це вимагає зміцнення, відновлення та вдосконалення правопорядку, що і забезпечується аналізованою функцією.

Функція забезпечення та вдосконалення правопорядку має різноманітні напрями. Основними є управління правопорядком; захист від негативного впливу різноманітних факторів; зміцнення організованості та єдності структурних елементів правопорядку; підтримка його стабільності та стійкості; розвиток автономності як цілісного утворення; зміцнення основ законності, справедливості та демократизму.

Засобом реалізації всіх зазначених функцій є елементи правопорядку.