Утворення Центральної Ради

Національні політичні сили були роздроблені, тому виникла необхідність створити український керівний центр, що мав очолити масовий народний рух, — Українську Центральну Раду (УЦР). З ініціативою проїістворення виступили прибічники незалежності України (самостійники) на чолі з М. Міхновським. Вони бачилиїїорганом тимчасового управління всіма сферами життя незалежної України.Тупівці вважали, що Рада мала скликати парламент і організувати власний центр, який мав відстоювати автономію України. На співробітництво зТУП погодились українські соціалісти. Прагну­ли запобігти розколу в національному русі і самостійники, і автономісти: 4 березня 1917 р. вони погодились утворити спільний орган — Українську Центральну Раду. Вона стала представницьким органом усіх українських національно-демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні.

Партійний склад Центральної Ради, очоленої М. Грушевським, що повернувся з заслання, був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералів;УСДРП (В. Винниченко, С. Пет­люра); Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський);Українська народна партія (УНП); Українська партія соціалістів-самостійників та багато інших.

Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.

Основні напрями політичної програми Центральної Ради:

• боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній та етнічних зе­мель;

• підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію України у складі демократичної Російської республіки;

• співробітництво з Тимчасовим урядом;

• надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відкладали на майбутнє.