Примітка. Історія відносин між державою та підприємством у питаннях встановлення строку амортизації постійно змінювалася

Історія відносин між державою та підприємством у питаннях встановлення строку амортизації постійно змінювалася. До 1996 року нормативний термін амортизації жорстко прив’язувався до нормативного терміну служби того чи іншого елемента основних фондів. Відповідно існувало стільки нормативних термінів амортизації, скільки було різних елементів основних фондів, що розрізнялися тривалістю служби. Зокрема, тільки на будівлі встановлювалися десятки нормативних термінів амортизації: від кількох (тимчасові будівлі) до 100 років (капітальне будівництво).

Це пояснювалося тим, що стосовно основних фондів держава практично поєднувала функції «податкового інспектора» (фіскальну) і «розпорядника засобів виробництва» (економічну). Після 1996 р. держава зберегла за собою тільки першу функцію. Відповідно були розділені нормативні терміни амортизації і служби основних фондів. Тепер держава контролює перший нормативний термін, у компетенції підприємств залишився контроль за другим нормативом.

Подібна реформа амортизаційної системи мала низку переваг:

• була значно спрощена система розрахунків і контролю за їх правильністю;

• скоротився (у цілому) нормативний амортизаційний період порівняно з нормативним терміном служби основних фондів, що дало можливість підприємствам більш активно здійснювати відновлення основних фондів, орієнтуватися не стільки на фізичне, скільки на моральне зношення;

• у підприємств з’явилася свобода маневру в здійсненні власної технічної політики, переозброєння підприємства. Як ми переконаємося далі, крім обов'язкової системи амортизаційних норм, існував добровільний режим прискореної амортизації, який підприємство мало право вибрати самостійно.

Введення в дію Податкового кодексу в 2011 році повернуло історію відносин на кілька кроків назад. Додаткова диференціація активів на 16 груп, на які мають поширюватися окремі ставки амортизаційних відрахувань, додасть роботи бухгалтерам для ведення окремого обліку кожної групи активів. Але період амортизації порівняно зі старою системою знизився, що дає змогу підприємствам швидше амортизувати свої основні засоби.

Кругообіг вартості основних фондів – це безперервний і послідовний рух вартості у сфері матеріального виробництва.

На першій стадії основні фонди як носії споживчої вартості повністю беруть участь у створенні продукції, а у формуванні її вартості частково у міру того, як основні фонди втрачають споживчі властивості.

Друга стадія – вартість основних фондів, яка через амортизаційні відрахування входить до собівартості новоствореної продукції, поступово повертається на підприємство в міру реалізації випущеної продукції. На підприємстві починає накопичуватися амортизаційний фонд для реновації основних фондів, тобто придбання нового обладнання в майбутньому замість зношеного.

Третя стадія – після повної амортизації купуються нові засоби виробництва і вилучаються старі.