Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї поведінки мають його мимовільні й довільні реакції на подразники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Мимовільні реакції на подразник, які визначаються психологією як такі, що не регулюються волею людини і зовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, тремтінні рук, заїкуватості, хеканні, виступанні поту та ін., сховати майже неможливо, тому способи їхнього маскування належать цілком ймовірно до таких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впливу подразника, зовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі й зовні виражаються в потиранні рук, покашлюванні, почісуванні обличчя, покусуванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а отже, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилювання, продиктоване дією подразника. Маскування таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому відволіканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Зовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосередженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання.
Реакція на той чи інший подразник не завжди є адекватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним покажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують подразник, або асоціативними зв’язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукуваного й оцінюючи його реакцію, слідчий повинен враховувати цю обставину.
