Концепції державності в українській історико-політичній науці.

Факультет соціології. Кафедра історії

 

 

Історія України

(Соціально-політичні аспекти)

Навчальний посібник

 

Загальна редакція Б.П. Ковальського

 

 

Частина ІІ

 

Київ – 2003

Історія України. Соціально-політичні аспекти.

Навчальний посібник для вищих закладів освіти

ІІІ- ІV рівнів акредитації. 2003 рік.

 

Загальна редакція Б.П. Ковальського

 

Колектив авторів. Професор Б.П. Ковальський, доценти: П.А.Дігтяр, В.С.Сторчило, С.О. Костилєва, С.І.Лисенко.

 

У посібнику розглядаються проблеми історичного поступу Української держави. Висвітлюються основні закономірності, суть і наслідки етапів державотворення. Значна увага приділена державотворчим процесам ХХ століття, еволюції українського державотворення в 1917-20 рр., в радянський період, в умовах її суверенітету (кінець ХХ-початок ХХІ ст.).

Курс подається за модульною схемою.

 

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету соціології НТУУ “КПІ”. Розроблено на основі програми курсу затвердженої МОНУ.

 

 

ISBN Ó Кафедра історії НТУУ “КПІ”

Модуль ІІ. Історичний поступ української держави.

Лекція 2.1. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення. Слов’янська держава Русів. Козацько-гетьманська держава – Військо Запорозьке.

План.

1. Слов’янський період в розвитку в українській державності. Київська Русь. Політико-адміністративне становище України в ХІV-ХVІ ст.

2. Українська Козацька держава – Військо Запорозьке (сер. ХVІІ – 80-ті рр. ХVІІІ ст.)

Концепції державності в українській історико-політичній науці.

Проблема початкових етапів і процесів українського державотворення завжди була найактуальнішою в історіографії. Інтерес до свого минулого зародився в Україні дуже давно, можна сказати, вже на початку української державності. Нажаль, ми не маємо цих джерел. Тільки з ХІ століття починається історіографія проблеми. “Повість минулих літ” Нестора, Київський, Галицько-Волинський літописи та інші висвітлюють процеси державного будівництва тієї епохи, яка характерна для середньовіччя.

З відродженням української державності у ХVIIст. постає “козацька історіографія” в особі Романа Ракушки (Самовидця), Самійла Величка, Григорія Граб’янки, Григорія Полетика та ін. останні починають подавати історію з народницьких позицій. Але тодішня історіографія ще не була науковою. Остання починається з кінця XVII-ХІХст.

Передова українська інтелігенція протестуючи проти ліквідації автономії починають висвітлювати історію українського державотворення, закладаючи в її основу ідею народності, політичної свободи, соціальної рівності та справедливості. Також першою науковою історією України була “История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства” Д.М. Бантиш-Каменського, яка вийшла в 1822р.

З цього часу починає зароджуватися народницький напрям в історіографії. Ці погляди виразно проявилися в творах М.Костомарова, В.Антоновича, П.Куліша, О.Левицького, І.Каманіна, Я.Шульгіна та ін. Одним з найбільших представників народництва був М.Грушевський. В своїх творах він досліджував всі сторони української політики, суспільного життя і культурного розвитку. Стрижнем його Історії України – Руси була проблема українського державотворення.

Конституція народоправства яскраво виражена в наукових працях Р.М.Лащенка. В них автор, глибоко досліджуючи історію народного життя, господарства та побуту, віддає перевагу вивчення етапів державного будівництва української нації, форм політико-правного державного будівництва, які створювалися українським народом. Р.Лащенко першим з українських вчених розробив лекційні та семінарські курси з історії українського права і держави.

Народницька концепція вищезазначених авторів пов’язана з концепцією федеративного будівництва. М.Грушевський розглядав федералізм як вирішальний фактор у боротьбі з капіталізмом та імперіалізмом, яким він протиставляє ідею вільного союзу братніх народів.

Р.Лащенко виводить свою ідею федерації на основі історичних федеративних традицій українського народу, що існували в Скіфії, Русі, Війську Запорозькому.

Поряд з народницьким напрямом в історико-політичній науці сформувався консервативний напрям. Ця концепція була викликана необхідністю обґрунтування політико-правових підстав монархічного гетьманського ладу в Україні в 1918р. Найбільш відомими представниками українського консерватизму були В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський та ін.

Засновником консервативної школи в українській історіографії державотворення був В.Липинський. В своїй праці “Україна на переломі” автор вважає Б.Хмельницького найбільшим генієм української політичної думки, свідомим будівничим української держави. Майбутня українська держава, це незалежна монархія дідичного (спадкового) характеру

В цьому аспекті суттєвою для з’ясування є концепція національної держави. Засновником національно-державницького напрямку в українській політичній науці був С.Дністрянський. Загальні методичні основи національно-державницької концепції вченого викладені в одній із перших його наукових праць “Звичаєве право та соціальні зв’язки”. В цій праці, виходячи з первинності права щодо політики, він доводить, що політика, зокрема політика держави, утворюється на основі вже існуючих правових норм суспільного життя. Дністрянський переконує, що в основі суспільних зв’язків лежить історична справедливість, тобто встановлені історією традиції певного народу і держави, які постійно розвиваються. З цих позицій він розглядає історію українського народу і державності, намагаючись визначити їхні автономні історико-правові підстави.

Кожна з цих та інших концепцій державності в українській історико-політичній науці стала основою сучасної історико-сучасницької історіографії. В зв’язку з цим виробився інтегративний підхід до вивчення держави і суспільства. Цей підхід чітко викристалізувався в сучасних історико-державницьких творах В.Г.Гончаренка, А.Й.Рогожина, В.Я.Тація та багатьох інших.