Характеристика рівня представництва жінок у парламентах світу

За даними Transparency International за 2004 рік, найвищий рівень корумпованості мають Бангладеш, Нігерія, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та Україна, де частка жінок серед парламентарів та високооплачуємих чиновників - 3-15%. Найнижчий рівень корумпованості - в Фінляндії, Данії, Швеції та Швейцарії. У парламентах та органах держуправління цих країн частка жінок - 30-45%. Існування зв'язку між рівнем корумпованості в країні й доступністю для жінок депутатських мандатів та інших високих посад визнали також експерти Світового банку, який, до речі, активно займається впровадженням гендерної рівності у світі.

Вивчення досвіду скандинавських країн дозволяє казати про існування залежності між високим рівнем участі жінок в ухваленні рішень та якістю життя. Лише тоді, коли у складі парламенту країни понад 20% жінок, законотворці починають розробляти законопроекти в інтересах дітей. Лише тоді, коли частка жінок наближається до 30%, з'являються закони та державні програми, які відповідають інтересам жіночої частини населення.

Жінки не беруть участі у виробленні політичних рішень - втрачає суспільство, яке не використовує надзвичайні інтелектуальні ресурси й досвід.

За міжнародними нормами, держава, яка не подолала 10-відсоткового бар'єру присутності жінок у парламенті, вважається країною третього світу.

Також слід згадати про необхідність досягнення Україною до 2015-го Цілей розвитку тисячоліття, проголошених Декларацією тисячоліття ООН (2000 р.), які, серед іншого, передбачають забезпечення гендерного співвідношення обох статей на рівні не менш ніж 30 до 70 у представницьких органах влади й на вищих щаблях виконавчої влади, скорочення наполовину розриву в доходах жінок і чоловіків.

Дискримінація в політичній сфері. Для розуміння надамо такі цифри (процент жінок серед депутатів парламенту): Скандинавські країни - 39,7%; Південна та Північна Африка - 18,4%; Європа (за виключенням Скандинавських країн) - 16,7%; Азія - 15,0%; Африка - 14,2%; Україна - 8%; Арабські країни - 7,0%.

Усього жінок в парламентах світу - 15,6%.

 

Приклади діяльності жінок на найвищих державних посадах (прем’єр –міністр, президент). Особливості цієї діяльності і порівняння з діяльністю чоловіків на подібних посадах (на вибір).

Жінки — не лише найбільша, але й найкраща «половина» людства — і у політиці теж. Жінки на найвищих державних посадах, у тому числі і у парламенті, сьогодні не рідкість. Першою жінкою-прем’єром в історії стала Сірімаво Бандаранаїке — на далекому острові Цейлоні. Сталося це у 1960-му році: у цивілізованій Європі тоді ще тільки думали, як довірити державне кермо ніжним жіночим рукам...Політичні психологи стверджують, що чоловіки дуже помиляються, коли думають, що жінка у політиці — це така собі «голубка». Вона може бути і «орлом», і «яструбом». А філологи кажуть, що мова не встигає за політичними змінами: навіть після масового «нашестя» жінок у політику ми послуговуємося чоловічим родом для визначення таких понять, як «депутат», «міністр»... Хіба що Ангела Меркель уже заслужила привілей іменуватися «бундесканцлерін» — щось на зразок нашого «прем’єрка»... Як жінки потрапляють на «територію влади»? У більшості європейських держав жінки досягають певного представництва у парламентах та урядах за допомогою так званих «внутріпартійних квот». Спочатку це явище з’явилося у скандинавських країнах, звідки поширилося на решту країн: у Швеції соціал-демократи колись прийняли рішення, що кожен третій партійний кандидат має бути жінкою. Результати: сьогодні у тій-таки Швеції жінок-парламентаріїв — 40 відсотків, у Норвегії — 38, Ісландії — чверть. До речі, система квотування не дійшла до деяких країн — внаслідок чого в Європейському парламенті, приміром, немає жодної депутатки від Люксембургу, Мальти і Кіпру.

Останнім часом жінки все активніше заявляють себе в політичній діяльності, обіймаючи відповідальні державні посади або очолюючи політичні партії. Прикладом є діяльність в Україні Ю. Тимошенко, Н. Вітренко, І. Богословської, у Німеччині – А. Меркель, у США – К. Райс.

Приклад: Тетчер було призначено прем'єр-міністром 1979, з мандатом зупинити економічний занепад Об'єднаного Королівства та зменшити роль держави в економіці. По прибуттю до робочого кабінету вона проголосила (перефразовуючи Франциса Азізі)

Там, де розлад, ми повернемо гармонію. Там, де помилки, ми скажемо правду. Там, де сумніви, ми повернемо віру. А там, де відчай, ми принесемо надію. Відповідно до своїх поглядів на політику та економіку, Тетчер виступала за зменшення рівня впливу держави на економіку, підтримку вільного ринку та підприємництва. Вона намагалась припинити, як їй здавалось, надмірне втручання держави в економіку, та домагалась цього шляхом приватизації державних підприємств та муніципального житла.[1] Після правління Джеймса Калагана, уряд дійшов висновку, що кейнсіанський підхід до керування попитом провалився, Тетчер відчувала, що економіка не самобалансувалась і потребу в нових фіскальних програмах зосереджених на інфляції.[2] Вона почала економічні реформи з підвищення процентної ставки для уповільнення зростання грошової маси та уповільнення, в такий спосіб, інфляції.[3] Було зменшено бюджет[4] та скорочено видатки на громадські програми, зокрема, на охорону здоров'я, освіту, та будівництво житла.[1] Вона також запровадила обмеження на друк грошей та законами обмежила діяльність профспілок. Всього через 5 місяців після початку другого терміну прем'єрства Мейджора вибухнула фінансова криза, що увійшла в історію як «Чорна середа». Криза була спровокована валютними спекулянтами (найвідомішим з яких був Джордж Сорос), які зіграли на суперечностях в європейській валютній системі і викликали різке падіння курсу британського фунта. Уряд Великобританії вимушений був піти на девальвацію фунта і вийти з європейської валютної системи.