Взаємозв’язок між типом портфеля цінних паперів і метою його формування.
Якщо метою інвестора буде: 1. отримання доходу — формується і портфель доходу, характерною ознакою якого є отримання доходу за рахунок дивідендів і відсотків (тому його часто називають дивідендним). Так як рівень доходу за портфелем планується, він має майже нульовий ризик. Портфель доходу має свої різновиди: а) конвертований — дохід отримують за рахунок конвертації (обміну) акцій на облігації, які входять до складу портфеля, або навпаки; б) грошового ринку — дохід одержують за рахунок готівки та активів, що входять до його складу і швидко реалізуються; в) облігацій — середній дохід отримують майже за нульового ризику; 2. забезпечення приросту капіталу на основі підвищення курсу цінних паперів — формується портфель зростання, в якому капітал збільшується не за рахунок відсотків і дивідендів (як у портфелі доходу), а за рахунок підвищення курсу цінних паперів, тому його часто називають курсовим портфелем. Основні вкладення здійснюються переважно в акції. Портфель зростання потребує постійного зіставлення очікуваного зростання капіталу та ризику, що є основою поділу його на різновиди: а) портфель агресивного зростання — орієнтиром є максимальний приріст капіталу; б) портфель консервативного зростання — орієнтується на невеликий ризик; в) портфель середнього зростання — має високу дохідність і середній ступінь ризику; 3. гарантована дохідність інвестицій — формує інвестиційний портфель, до якого мають входити як надійні, але менш прибуткові, так і ризикові, але більш дохідні папери різних емітентів, галузей, видів. З метою зменшення ризику інвестування необхідно враховувати різноманітні фактори, найважлив іш ими з яких є дохідність, рівень оподаткування, термін фінансових вкладень. Принцип рівності доходів передбачає, що прибутковість від різних варіантів інвестування повинна бути однаковою, інакше почнеться активна скупка дохідніших активів, що викличе приплив капіталу в одні галузі на шкоду іншим. При виборі стратегії інвестування факторами, що визначають галузеву структуру інвестиційного портфеля, залишаються ризик і дохідність інвестицій. При виборі цінних паперів чинниками, які визначають дохідність інвестицій, є рентабельність виробництва і перспектива зростання обсягу продажу. Інвестиційна привабливість окремого підприємства залежить від показників, що характеризують його фінансовий стан. Інвесторів, у першу чергу, цікавлять показники, що впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій, рівень дивідендів. Від рівня дохідності залежить, за інших рівних умов, розмір дивідендів за акціями. Це найзагальніший показник, що відповідає на запитання, який прибуток отримає підприємство з розрахунку на 1 грн активів; 4. збереження капіталу — формує переважно галузевий диверсифікований портфель. Інвестори при формуванні такого портфеля для забезпечення його стійкості обмежують розмір вкладень у цінні папери одного емітента, досягаючи таким чином зниження ступеня ризику. Так, при вкладанні коштів у акції промислових компаній здійснюється їх галузева диверсифікація. Взаємні фонди грошового ринку, які працюють із короткостроковими цінними паперами приватних емітентів і держави, проводять диверсифікацію, управляючи змішаним пакетом фінансових активів. Такий пакет містить державні облігації, короткострокові цінні папери муніципалітетів, сертифікати пайової участі інших інвестиційних інститутів. Управління диверсифікованим портфелем потребує проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якості портфеля і забезпечення зростання його поточної вартості; 5. отримання максимального економічного ефекту — формує фіксовані і змінні портфелі цінних паперів. Фіксовані — зберігають свою структуру протягом встановленого терміну, тривалість якого визначається терміном погашення цінних паперів, що до нього входять. Змінні (керовані) портфелі мають динамічну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання доходу; 6. зниження ступеня ризику — в якійсь мірі властива будь-якому типу портфеля. Можливо, більше відношення має до спеціалізованих портфелів іноземних і вітчизняних цінних паперів, так як їх є переважна більшість. Портфелі іноземних цінних паперів обмежуються певною конкретною країною або охоплюють регіони (найчастіше країни, що розвиваються), що дає можливість скоротити ймовірність ризику в кожній окремо взятій країні. Такі портфелі дають можливість закордонним інвесторам при порівняно невеликому ризику освоювати нові ринки і за необхідності швидко реалізувати місцеві акції. Портфелі цінних паперів можуть мати галузеву і територіальну спеціалізацію, наприклад, портфель цінних паперів підприємств харчової промисловості, паливно-енергетичного комплексу або металургійних підприємств. Портфелі цінних паперів також можуть бути орієнтовані на залучення до свого складу лише короткострокових або середньострокових і довгострокових цінних паперів. Більшість портфелів цінних паперів є спеціалізованими, включаючи переважно один вид цінних паперів: акції, облігації, неемісійні цінні папери тощо. В країнах з розвинутим фінансовим ринком така спеціалізація є правилом, що не можна сказати про Україну, в якій спеціалізація портфелів цінних паперів чітко не виражена через недостатньо розвинений фондовий ринок. У країнах з ринковою економікою переважають портфелі акцій підприємств, опціонів, іпотечних цінних паперів, облігацій корпорацій, муніципальних паперів тощо. Формування типу портфеля за схемою «мета формування — тип портфеля» (таблиця 1), звичайно, є відносним показником. Така мета як «отримання максимального економічного ефекту» або «зниження ризику» властива для будь-якого типу портфеля. Розглянуті типи портфелів із урахуванням мети є пріоритетними для інвестора, але головною метою формування будь-якого портфеля цінних паперів є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом. В Україні через нерозвиненість фондового ринку при формуванні портфеля цінних паперів інвестори переважно ставлять за мету: • збереження та приріст капіталу; • придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти готівку; • розширення сфери впливу, перерозподіл власності, створення холдингових структур; • доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав; • спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нерозвинутого ринку цінних паперів; • похідні цілі, наприклад, страхування від зайвих ризиків та ін. З часом інвестиційні цілі вкладника змінюються, що веде і до зміни складу портфеля. Проводиться аналіз співвідношення дохідності й ризику паперів, що входять до портфеля, і за результатами приймається рішення щодо продажу якогось із видів цінного папера та придбанні у разі необхідності іншого. Всі процеси, що пов’язані із зміною складу портфеля, його аналізом, відносяться до управління портфелем цінних паперів.
|