Взаємозв’язок соціальної психології з іншими галузями знання.

Соціальна психологія черпає відомості з різно­манітних галузей соціальних, психологічних, загальногу-манітарних знань, збагачуючи водночас і їх своїми від­криттями. Найтіснішими є її зв'язки із психологією та соціологією.

Значущість зв'язків із психологією зумовлена тим, що наприкінці XIX — на початку XX ст. вона суттєво змінила зміст свого предмета, розглядаючи психічне вже як продукт соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Не менш важливим є і те, що з метою пояс­нення онтогенезу (розвитку) психічних процесів психо­логія стала послуговуватися такими соціальними кате­горіями, як «взаємодія», «спілкування», «співробітниц­тво». Все це зумовило особливості аналізу взаємозв'язку індивідуального та соціального, внутрішнього й зовніш­нього. Не послаблюючи свого інтересу до відображення людиною об'єктивної дійсності, психологія водночас розглядала психічне і як регулятор соціальних відносин. Соціальне вона перестала вважати зовнішнім чинником, під тиском якого відбувається трансформація внутріш­нього (психічного) життя людини, і надала йому значен­ня чинника первинного. А внутрішні психічні процеси розглядалися у взаємодії із соціальними чинниками. їх психологія почала трактувати як зовнішні операції, які у процесі взаємодії перейшли у внутрішню сферу індивіда, стали його емоційним, вольовим або інтелектуаль­ним актом.

Сучасна психологія вивчає загальні закономірності психіки людини і є джерелом розвитку всіх галузей психо­логічної науки, визначає засади науково-психологічних досліджень і в галузі соціальної психології.

Взаємозв'язок соціальної психології із соціологією ви­ник на початку XX ст., з використанням психологічних даних під час аналізу соціальних структур і відносин. Це яскраво виявилось у мікросоціології, яка найбільше ува­ги в поясненні соціальних явищ приділяє мотивам і смис­лам поведінки, міжособистісним взаєминам. У цьому кон­тексті психологія і соціологія, розв'язуючи кожна свої завдання, утворюють нову дисципліну — соціальну пси­хологію. Проте не всі, хто називався соціальним психоло­гом, однаково розуміли сутність цієї науки. Нерідко про­фесійні соціологи вважали себе соціальними психолога­ми, і навпаки.

Загалом соціологія як наука про суспільство, соціальні інститути і соціальні спільності вивчає закони розвитку та функціонування суспільства, природу і характер суспіль­них, групових та індивідуальних цінностей і норм. Соці­альна психологія досліджує конкретні механізми їх фор­мування. Якщо соціологія пояснює джерела соціальної ак­тивності людини, то соціальна психологія — шляхи та закономірності її вияву. На відміну від соціології вона вив­чає не об'єктивно існуючі соціальні відносини між людь­ми, не соціальні спільності, що виникають на основі цих відносин, а те, як люди їх відображають у своїй свідомості, конкретизують в оцінках і реальній поведінці. Досліджу­ючи конкретні закономірності та механізми взаємозв'язку між особистістю й суспільством, соціальна психологія з'ясовує, як і чому соціальне (суспільство, організація, група) впливає на особистість; як особистість, її діяльність позначаються на функціонуванні соціальної групи; як проявляється соціально-психологічна реальність, що ви­никає у процесі такого взаємозв'язку.

Багато спільних особливостей мають соціальна психо­логія та психологія особистості, що вивчає закономірнос­ті формування людини як суб'єкта життєдіяльності, меха­нізми інтегрування всіх психічних процесів і властивостей індивіда у системну якість, котра опосередковує його взає­модію із соціальним середовищем через процес соціаліза­ції. Обидві науки досліджують індивіда. Предмет психоло­гії особистості охоплює структуру, функціональні харак­теристики, рушійні сили формування та відхилення в розвитку особистості тощо. При цьому увага фокусується на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відміннос­тях між індивідами. Соціальна психологія, зосереджую­чись на індивіді чи групі людей, переймається тим, як со­ціум впливає на людину, спільноту, як соціальні ситуації змінюють поведінку особистості, чим зумовлене форму­вання конформних чи незалежних, агресивних чи альтру­їстичних індивідів, що визначає масову поведінку і явища групової динаміки.

Актуальним є зв'язок соціальної психології з акмеоло-гією (грец. акте — вищий ступінь, вершина, найвища точ­ка, найкраща пора у розвитку людини) — галуззю психо­логічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, досягнення нею висо­кого рівня. Оскільки непрофесіоналізм породжує психо­логічний дискомфорт, невизначеність, розгубленість, апатію, стан фрустрації (обман, марне сподівання) тощо, великого значення надають опануванню секретів майстер­ності, формуванню психологічної готовності здійснювати діяльність ефективно і результативно, баченню шляхів, що ведуть до професіоналізму. Важливою проблемою ак-меології є формування загальних принципів удоскона­лення професійної діяльності й спілкування спеціалістів. Саме в аспекті професіоналізму спілкування та взаємодії вбачається безпосередній вихід соціальної психології на акмеологію, адже проблема соціально-психологічного відображення безпосередньо пов'язана з проблемою пси­хології спілкування, а професійна взаємодія невід'ємна від спілкування.

Традиційно акмеологія розглядає закономірності та механізми розвитку людини на стадії її зрілості. Проте розвиток умінь і навичок соціально-психологічного відоб­раження, зокрема й комунікативних, набуття соціального і морального досвіду, які є невід'ємними атрибутами май­стерності й професіоналізму, закладаються в дитинстві. Отже, зрілою людина не народжується, на стан зрілості впливають усі попередні етапи її розвитку. Тому акмеоло-гія розглядає також розвиток особистості в дошкільному і шкільному періодах. Значною мірою це зумовлює зв'язок соціальної психології з віковою психологією, яка дослі­джує специфічні властивості індивіда, його психіки в про­цесі зміни вікових стадій розвитку. Особливий науковий інтерес становить проблема раннього формування профе­сійних основ життя особистості, що забезпечує її стійкість в екстремальних умовах.

Інтенсифікація міжнародних економічних, культур­них відносин актуалізує взаємодію соціальної психології з етнопсихологією. Професіоналізм сучасної комуніка­тивної діяльності передбачає наявність у спеціалістів знань і вмінь ділових міжнародних переговорів, нефор­мального спілкування з представниками різних націо­нальностей. Для соціальної психології та етнопсихології, яка вивчає етнічні особливості психіки людей, національ­ний характер, закономірності формування і функціону­вання національної самосвідомості, етнічних стереотипів, особливо цінним є пошук шляхів регуляції ділового спіл­кування як всередині етнічної групи, так і на міжнаціо­нальному рівні.

Ефективною є взаємодія соціальної психології з пси­хологією управління, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Йдеться про дослідження соціально-психологічних чинників управлінської діяль­ності та кар'єри, соціально-психологічного консультуван­ня з проблем управлінського розвитку, соціально-психо­логічних механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку. Важ­ливою є проблема комунікативної підготовки керівника як одного з найважливіших чинників ефективності його роботи.

Соціальна психологія пов'язана і з іншими галузями психологічної науки (педагогічною психологією, психоло­гією культури, політичною психологією, юридичною пси­хологією), а також з педагогікою, філософією, історією, економікою.