Заходи припинення спеціального призначення в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ.

 

Міліція в України згідно ст. 1 Закону України "Про міліцію" − це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає, здоров'я, права і свободи громадян, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Відповідно статті 11 пункту 30 цього Закону «Працівник міліції має право зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю». Розділ III Закону регламентує застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї. У розділі 3 цього Закону наведено перелік спеціальних засобів, визначено умови й межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Зброя − це предмети та пристрої, що призначені для влучення ву ціль, та не мають іншого призначення. Вогнепальна зброя − це будь-яка зброя, вражаючі якості якої овлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів.

До заходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної зброї.

Загальна характеристика заходів припинення спеціального призначення.

Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав застосування сили, взятих у їх cукупності. Правова підстава − це наявність складу правопорушення у особи, а фактична − необхідність негайного його припинення із стосуванням сили. Співробітник міліції не буде нести відповідальності, що передбачена кримінальним законодавством, за нанесення шкоди особі якщо його дії щодо застосування сили відповідали вимогам законодавства, що регламентує дії в стані необхідної оборони. Для правомірності дій працівника міліції необхідно: щоб посягання було суспільно небезпечним, тобто таким, що стосується інтересів, які охороняються законом, посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу.

До необхідної оборони прирівнюються дії по затриманню особи, яка вчинила напад. Конкретні обставини застосування фізичного вливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї викладені в ст. 13, 14, 15, 15-1 Закону України "Про міліцію".

Співробітник міліції попереджує особу, проти якої має намір застосувати силу, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити для досягнення мети застосування сили. Попередження про намір застосування сили подається голосом. Оголення вогнепальної зброї є попередженням про застосування її ураження правопорушника і не вимагає будь-якого додаткового попередження (пострілом вгору, голосом). Попереджуючи про застосування сили, працівник міліції повинен якщо дозволяють обставини, дати особі, яка посягає, час для виконання його вимог. У випадку безпосередньої загрози життю та здоров'ю громадян такої, яка може негайно перерости у посягання на їх життя та здоров'я сила застосовується без попередження.

При застосуванні сили, спеціальних засобів передження може бути зроблене голосом, а при значній відстані або зверненні до великої групи людей − через гучномовні установки, пісилюючі мови, і в кожному випадку бажано на рідній мові осіб, проти яких ці засоби будуть застосуватись, не менше як 2 рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

Перед застосуванням зброї працівник міліції, крім випадків, коли його життю або життю і здоров'ю громадян загрожує безпосередня небезпека, повинен зробити попередження про намір її застосування окликом: «Стій! «Стріляти буду!» і пострілом вверх.

Без попередження зброя може бути застосована при раптовому або озброєному нападі, нападі з використанням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, при втечі з-під варти зі зброєю або з використанням транспортних засобів, а також для визволення заложників.

Попередження не робиться і тоді, коли внаслідок невчасного застосування або незастосування сили можуть настати тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежа, катастрофа на залізничному транспорті). У таких випадках злочинець не може не усвідомлювати, ще його злочинні дії можуть бути припинені з нанесенням йому шкоди аж до заподіяння смерті. Забороняється працівникам міліції застосовувати силу проти окремих категорій осіб, крім випадків групового або озброєного нападу з їх боку. До таких осіб закон відносить: 1) жінок з явними ознаками вагітності; 2) осіб похилого віку; 3) осіб з явними ознаками інвалідності; 4) малолітніх.

Застосування сили до цих осіб може бути здійснено в таких випадках: 1) вчинення нападу із застосуванням зброї або групового нападу (тобто, коли нападаючих не менш як двоє); 2) вчинення збройного опору.

Виконання покладених на міліцію обов'язків із застосуванням допускається тільки в тих випадках, коли ненасильницькі заходи вичерпані і не принесли позитивного результату, або коли обставини свідчать про те, що ненасильницькі методи не дадуть позитивного результату.

Спричинення тілесних ушкоджень та заподіяння смерті не є метою застосування сили. Метою її застосування повинно бути припинення злочинного посягання, затримання особи, яка його вчинила, попередження шкідливих наслідків, що загрожують життю та здоров'ю громадян.

У випадках, коли ситуація все ж таки примушує працівника міліції діяти силовими методами, він повинен прагнути в міру можливого припинити посягання або провести затримання шляхом спричинення майнової, а не фізичної шкоди. Коли працівник міліції змушений стріляти по людині, він повинен прагнути зберегти їй життя. У той же час при наявності підстав застосування сили допускається спричинення особі, яка затримується, будь-якої шкоди, аж позбавлення її життя. Тому працівник міліції, який застосував, наприклад, вогнепальну зброю (з дотриманням усіх інших вимог закону) і прагнув, але не зміг уникнути смерті особи (наприклад, стріляв по ногах, але попав у життєво важливий орган), не несе за це ніякої юридичної відповідальності.

Мінімум можливості спричинення шкоди − це така мінімальна да, нанесення якої виконання покладених на міліцію завдань є неможливим. У деяких випадках спричинення смерті і буде тією німальною шкодою, яка може запобігти більш серйозним наслід Так, працівник міліції не буде нести відповідальність за вбивство злочинця з табельної зброї, який погрожує розправою заложнику вибухом гранати, що знаходиться в його руці.

Працівник міліції зобов'язаний у випадках, коли він сприченив шкоду громадянину, подати йому необхідну допомогу. Мова в першу чергу, про подання долікарської допомоги. Вона може б виражена в зупинці кровотечі, виклику швидкої медичної допомоги або доставлені особи, що постраждала, до медичної установи (п. 26 ст.11 Закону України «Про міліцію»). Також треба повідомити лікаря медичний заклад про те, який засіб застосовано в кожному конкретному випадку. Допомога повинна бути подана всім особам, які постраждали застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила.

Ненадання допомоги працівником міліції таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів вогнепальної зброї, а також про будь-які ушкодження або смерть, спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві.

Застосування засобів фізичного впливу

Під заходами фізичного впливу слід розуміти дії співробітника міліції, що виявляються у застосуванні мускульної сили та механічного впливу на будь-який орган, частину тіла або весь організм правопорушника без допомоги спеціальних засобів та вогнепальної зброї з метою припинення правопорушення, затримання правопорушника та відведення небезпеки, що загрожує життю та здоров'ю громадян.

Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізічного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинень правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, які здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції та інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків.

Міліція може направляти спеціальні підрозділи для забезпечення проведення контролюючими органами перевірок суб'єкті господарської діяльності лише за рішенням судді або суду. Дозвіл на направлення спеціального підрозділу міліції надається лише у випадках, коли перевірка проводиться в рамках розслідування кримінальних справ.

Органам міліції забороняється використовувати фізичний та психологічний вплив для забезпечення проведення контролюючими органами планових та позапланових перевірок суб'єктів господарської діяльності, у тому числі шляхом демонстрації зброї, спеціальних засобів, погроз їх застосування.

До прийомів рукопашного бою слід відносити кидки, удари, захвати, прийоми звільнення від них, прийоми обшуку та конвоювання, блоки, відходи з лінії атаки та ін. Мистецтво рукопашного бою містить у собі всі засоби та прийоми індивідуального самозахисту та нападу, основа яких базується на практичному вивченні та науковому аналізі реального бою та його обстановки.

Заходи фізичного впливу закон дозволяє застосовувати в таких випадках:

1) для припинення правопорушення;

2) для подолання протидії законним вимогам співробітника міліції.

Правопорушення це виражена будь-якій формі протидія законним вимогам працівника міліції. Фізична сила може бути використана у випадках: а) подолання перешкод при переслідуванні правопорушника; б) відкриття доступу до закритих приміщень та територій; в) утримання правопорушників; г) доставлення правопорушника у відповідні органи влади; д) для усунення загрози життю та здоров'ю громадян (у тому числі працівників міліції), що виникла внаслідок стихійного лиха, аварії, нападу тварин тощо.

Заходи фізичного впливу повинні носити оборонний, стримуючий характер, спрямований на здійснення контролю за діями правопорушника і буде правомірним лише у випадках, коли обстановка свідчить про те, що ненасильницькі дії не будуть ефективні для виконання завдань, покладених на міліцію. Застосування фізичного впливу до правопорушника може бути поєднаним з психологічним впливом, так і без нього. Вид засобу іншого впливу та інтенсивність його застосування визначаються кожним працівником міліції самостійно, виходячи з оцінки обстановки, що склалася.

Застосування спеціальних засобів

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службрвих собак у таких випадках:

− для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

−для припинення масових безпорядків і групових порушень г мадського порядку;

− для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і тра спортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнен у разі захоплення;

−для затримання і доставки в міліцію або інше службове примі­щення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвощ вання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взят під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівник міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчини втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

−для припинення масового захоплення землі та інших дій, можуть призвести до зіткнення груп населення, а також янь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльнос населених пунктів, посягають на громадський спокій, жит і здоров'я людей;

−для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні г мадського порядку і боротьбі із злочинністю;

− для звільнення заложників.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалась характеру правопорушення і особи правопорушника. Спеціальні засоби застосовуються, у випадках, коли використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників. Використанню спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції та звільнення заложників, має передувати попередження про намір їх застосування.

Попередження може бути зроблене голосом, а при значній відстані зверненні до великої групи людей через гучномовні установки, підсилювачі мови бажано рідною мовою осіб, проти яких ці засоби застосовуватимуться, та українською і російською мовами не менше двох разів з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його записування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника. Рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівника конкретної операції. Працівники міліції, які діють індивідуально, приймають такі рішення самостійно. Про застосування цих засобів вони письмовій формі доповідають безпосередньому начальнику для повідомлення прокуророві, зазначаючи: коли, де, проти кого, за яких обстаставин застосовувалися спеціальні засоби та наслідки їх застосування. Начальник органу чи установи внутрішніх справ, ставить до відома вищестоящого керівника, необхідності інформуються керівники органів місцевої влади. У кожному випадку застосування спеціальних засобів працівником міліції зобов'язані в найкоротші строки забезпечити подання потерпілим необхідної допомоги, повідомивши лікарів і медичні заклади який засіб застосовано в кожному конкретному випадку. Забороняється застосування спеціальних засобів:

− до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору;

− у приміщеннях і на земельних ділянках, які закріплено за дипломатичними, консульськими та іншими представництвами іноземних держав, за винятком випадків, коли, від глави дипломатичного або іншого відповідального представництва надійде прохання застосовувати вказані засоби проти правопорушників;

− у приміщеннях або виробництвах, пов'язаних з виготовлеї вибухових чи легкозаймистих речовин, у дитячих і лікувальних закладах.

Після застосування спеціальних засобів проводиться огляд приміщень і місцевості з метою виявлення потерпілих, можливих вогнищ, пошкодження об'єктів життєзабезпечення, а також спеціальних засобів, що не спрацювали, а при необхідності − дегазація.

Правила дещо конкретизують перелік спеціальних засобів, застосовуються при охороні громадського порядку.

Ними є:

а) засоби індивідуального захисту: шоломи (стальні армійські
«Сфера», каска захисна пластмасова); бронежилети; протиударні та броньовані щити;

б) засоби активної оборони: гумові кийки; кийки пластикові типу «тонфа», наручники; електрошокові пристрої; пристрої і патрони до цих вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами ("Черемуха-1", "Черемуха-4","Черемха-5", "Черемуха-6", "Черемуха-7", "Черемуха-10", "Черемуха-12", "Сирень-1", "Сирень-2", "Сирень-3"); балончики, патрони, гранати та інші спецзасоби з препаратами сльозотечивої та дратівної дії на основі природних капсаїциноїдів, морфоліду пералгонової кислоти (МПК), ортохлорбензальмалононітрилу (СБ) і речовини АЛГОГЕН;

в) засоби забезпечення спеціальних операцій: ранцеві апарати "0блако", світлошумова граната "Заря" та світлошумовий пристрій "Пламя", патрони з гумовою кулею "Волна-р", водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрій для примусової зупинки автотранспорту "Еж-М";

г) пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої "Ключ", "Імпульс".

При застосуванні наручників потрібна періодична (не рідше як через дві години) перевірка стану фіксації замків. Забороняється нанесення ударів кийком: гумовим − по голові, шиї, ключичній ділянці, животу, статевих органах; пластиковим типу "тонфа" − по голові, шиї, сонячному сплетінні, ключичній ділянці, низу живота, статевих органах, нирках, копчику.

Світлошумові засоби відволікаючої дії (світлошумова граната "Заря", світлошумовий пристрій "Пламя") застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини.

Водомети застосовуються для розосередження учасників масових безпорядків при температурі атмосферного повітря не нижче 0 градусів С. При застосуванні сльозоточивих речовин забороняється прицільна стрільба по правопорушниках, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне застосування їх у межах зони ураження період дії цих речовин."Черемуха-1", "Черемуха-4", "Черемуха-12", "Сирень-3" та "06-.шко" застосовуються тільки на відкритій місцевості.

Забороняється застосовувати пристрій типу "Еж-М" для примусової зупинки автотранспорту, в тому числі вантажних автомобілів, що здійснюють перевезення людей; автотранспорту, приналежного дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав; мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів, а на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях. Патрони з гумовою кулею ударної непроникливої дії "Волна р" відстрілюються з допомогою спеціального карабіна на відстані не ближче 40 метрів від людини і тільки по нижній частині ніг.

Забороняється застосування малогабаритних підривних строїв "Ключ", "Импульс" для відкриття приміщень, захоплення правопорушниками, де перебувають заложники. Після застосування спеціальних засобів проводить огляд приміщень і місцевості з метою виявлення потерпілих, а та збирання засобів, що не спрацювали, а при необхідності − дегазація.

При охороні громадського порядку використовуються службові собаки, які пройшли відповідний курс дресирування, визнані придатними для службового використання і перебувають у штатах розділів службового собаківництва. Право застосування службових собак надається працівникам міліції, які несуть з ними службу. Службові собаки застосовуються на довгому і короткому ремінцях, без ремінця, в наморднику і без нього, виходячи з конкретної ситуації, що склалася.

При патрулюванні службові собаки використовуються на маршрутах та постах в основному у вечірній та нічний час у лісопаркових зонах, на околицях міст, інших населених пунктів, на неосвітлюваних вулицях та інших місцях, де потрібна присутність таких нарядів.Забороняється патрулювання з службовими собаками без мордника у місцях з масовим перебуванням людей, у поїздах, а також передавати собак іншим особам і залишати їх без нагляду під патрулювання. Службовий собака закріплюється за міліціонером-кінологом наказом начальника органу внутрішніх справ.

Застосування вогнепальної зброї

Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських приємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого з чину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагаєтся втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує стосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю здоров'ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть страждати сторонні особи. Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції. Застосування вогнепальної зброї є крайньою мірою. Працівникам міліції слід докласти всі зусилля до того, щоб не застосовувати вогнепальну зброю, вирішуючи службові завдання іншими з засобами. Як правило, вогнепальна зброя не повинна застосовувати.

За винятком випадів, коли правопорушник вчиняє збройний опір або чином ставить під загрозу життя та здоров'я людей, і коли заходи, що мають менш виключний характер, недостатні для припинення правопорушення або затримання підозрюваного правопорушника. Перелік випадків, коли застосування вогнепальної зброї буде правомірним, викладений у ст. 15 Закону «Про міліцію», є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Працівникі міліції мають право застосовувати вогнепальну зброю для захисту громадян від нападу, що загрожує життю і здоров'ю, а також у випадках звільнення заложників.

У судовій практиці загрозливим для життя або здоров'я визнається, який призвів або міг призвести до смерті, тяжких, середньої тяжкості, або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, або короткочасну втрату працездатності.

Обставинами, що свідчать про загрозу для життя та здоров'я громадян слід визнавати: застосування холодної та вогнепальної зброї, нанесення ударів у життєво важливі органи, нанесення ударів одному громадянину з боку групи правопорушників, нанесення ударів, яких особа не в змозі піднятися і не подає ознак життя, наїзд спроба наїзду автотранспортом, застосування при нападі різноманітних технічних засобів, обливання паливною або хімічною рідиною, спроба нанести удар пляшкою, кидання каміння у громадян, спроба скинути громадянина з висоти, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається, спроба здійснити підпал або вибух об’єкта, де знаходяться люди.

Застосування вогнепальної зброї допускається тільки тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заложників або своїми діями будь-яким способом негативно впливають на стан здоров'я заложників.

Працівники міліції мають право застосовувати зброю для відбіття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека. Закон України «Про міліцію» значно зміцнив правову захищеність працівників міліції, вивів їх на один рівень з усіма громадями у правових гарантіях щодо захисту їх життя та здоров'я.

Із змісту пункту 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міліцію» випливає, що вогнепальна зброя може бути використана для відбиття не будь-якого нападу на працівників міліції, а лише такого, що створює небезпеку для їх життя або здоров'я, а також життя і здоров'я членів їх сімей. Критерії, які визначають наявність небезпеки для життя і здоров'я громадян, поширюються на працівників міліції без винятків.

Працівники міліції мають право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських установ, підприємств і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення. При вирішенні питання про застосування зброї за умов, вказаних у п. З даної статті, не має значення мета, з якою було здійснені напад, та інші кваліфікуючі обставини (озброєність нападаючих, кількість та ін.). Із змісту статті виходить, що напад може бути як поєднаний із заволодінням майном, так і без нього.

Застосування зброї правомірне лише під час наявного нападу тобто такого, який відбувається в межах якогось часу. Він починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується у момент припинення його захистом або самим посягаючим. Працівник міліції, який застосовує зброю для відбиття нападу має не тільки передбачати його неминучість, але й усвідомлювати необхідність вжиття захисних дій.

Працівники міліції застосовують зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти.

Закон обумовлює можливість застосування зброї працівниками міліції проти особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину, наявністю таких, обставин: 1) працівник міліції особисто застав особу при вчиненні злочину. Застосування зброї працівником міліції на підставі свідчень потерпілих та свідків (навіть у тому разі, коли, вони прямо вказали на особу як на ту. що вчинила злочин) не може бути визнано правомірним. 2) особа, яка вчинила або вчиняла тяжкий злочин на очах працівника міліції, намагається втекти, тобто залишити місце події, в тому числі і за допомогою транспортного засобу, або ще до затримання працівником міліції, або, будучи затриманою, здійснити спробу втекти під час доставлення в органи міліції або перебування там на період, необхідний для прийняття рішення в установленому порядку про її затримання 3) обставини події дають працівнику міліції підстави вважати, що дана особа тільки що вчинила, вчиняє або робить замах на тяжкі злочин.

Також працівники міліції застосовувають зброю для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодженння, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Транспортний засіб − це пристрій, призначений для перевезення людей або вантажу, а також такий, на якому встановлено спеціальне обладнання або механізм. Понятям «транспортний засіб» охоплюються як механічні, так і будь-інші транспортні засоби. Закон «Про міліцію» дозволяє працівникам міліції застосовати вогнепальну зброю для зупинки будь-яких транспортних засобів незалежно, від їх відомчої належності, перебування в момент застосування зброї, інших обставин.

Забороняють застосовувати пристрої для примусової зупинки транспорту, що здійснюють перевезення людей (в тому числі і вантажних автомобілів), автотранспорту, який належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав, мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів; а також на гірських шляхах, ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних

Треба підкреслити, що працівник міліції, як і всі громадяни, право на необхідну оборону незалежно від того, знаходяться нав нього люди чи ні. Працівник міліції, що застосував зброю для припинення загрози життю та здоров'ю навіть у багатолюдному місці не може нести кримінальну відповідальність при умові, якщо вжив заходів для того, щоб шкода, спричинена внаслідок його не була надмірною та не була нанесена стороннім особам.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, а також для знешкодження тварини, яка загрожує життю здоров'ю громадян або працівника міліції.

Законодавство не визначає випадкі, в яких допомога може бути виклика пострілами із зброї. Виклик допомоги може бути здійснений на законних підставах у випадках, коли кому-небудь загрожує небезпека, при припинені злочинних дій та затриманні злочинців. Використовуючи зброю для виклику допомоги, працівник міліці, зрозуміло, розраховує не тільки на допомогу громадян та працівників міліції, але й на те, що злочинці або правопорушн припинять свої дії. Постріли з вогнепальної зброї для подання сигналу тривоги водяться в безпечному для оточуючих напрямі.

Працівникі міліції застосовують зброю для ураження небезпечних тварин, які спричиняють громадянам та співробітникам міліції тілесні, ушкодження або є загроза заподіяння таких ушкоджень. Немає значення, де виникли підстави застосування зброї, є тварина є власністю чи ні, занесена вона до Червоної книги чи ні. Правові підстави застосування зброї виникають уже тоді, коли тварина (найчастіше собака без повідка та намордника) кидається на людей, незалежно від того, знаходиться хазяїн тварини поруч ні. У випадках, коли хазяїн дає команду тварині, після якої вона кує працівника міліції та людей, ніякого сумніву в правомірності застосування зброї бути не може.

 

[1] Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 44-45, № 46-47, № 48. – Ст. 552.

[2] Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

[3] Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 27. – Ст. 382.

 

[4] Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.

 

[5] Відомості Верховної Ради України. - 2013. – № 9-10. – Ст. 88.

 

[6] Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

[7] Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.

[8] Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст.131. [9] Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

[10] Відомості Верховної Ради України. - 1994. – № 52. – Ст. 455.

[11] Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 19-20. – Ст.179