КІММЕРІЙЦІ

 

Назва кіммерійці більше досліджена вченими, ніж назва пеласги. Струнку гіпотезу щодо етимології цієї назви пропонує Олексій Стрижак. Він наводить ряд топонімів та гідронімів на території України, які могли бути утворені від етноніма кіммерійці: Чемерівці, р. Чемерня (у басейні Сожу), Чемерин (на Волині), Чемеринці (на Львівщині), Чемерне (на Рівенщині), Чемерпіль (на Кіровоградщині) та ін. Подібні назви є в Італії (м. Кіммерій), на Таманському півострові, у Краснодарському краї. До цього ж ряду належить назва Жмеринка (чергування К—G). Кримські гори в давні часи називалися Кіммерійськими горами. Отже, на думку Олексія Стрижака, слово кіммерійці означало чорноморські («кір» — «чорний», «мор» — «море»). В давні часи колір був тісно пов'язаний з символічним позначенням сторін світу. Чорний означав північні країни, а білий — південні, іноді — західні. Так, наприклад, Середземне море звалося Білим морем. Північні краї здавалися південним народам темними, вкритими імлою, суворими. Нині деякі дослідники вважають кіммерійців нащадками шумерів. Академік Микола Марр доводив, що шумери перебували і на Кавказі, а назва їх походить від грузинського Kumer — кумир, Бог.

 

СКІФИ

 

Назв скіфських племен було дуже багато. Чи були вони етнічно однорідними? Античними авторами зафіксовано такі назви: скіфи-орачі, скіфи-хлібороби, скіфи-сатавки, скіфо-алани, кельто-скіфи, гольте-скіфи, скіфи-кочівники, а також царські племена: царські скіфи, царські саки, царські сармати, царські гунни.

Етимологію слова скіф іноді пов'язують з грецьким «чаша» — «скіфос», яку нібито носили скіфи при поясі. Проте таких чаш у скіфських курганах не знайдено. Можливо, у греків це слово мало дещо зневажливий відтінок — адже існував вираз «пити по-скіфському», який відображав звичай скіфів пити міцні ритуальні напої.

Інша версія — походження етноніма з давньогерманського скитай, що означало «стріляти», або арійського скій — «скитатися».

На думку Олексія Стрижака тут поєдналася формальна, цілком випадкова етимологія. Адже скитання було характерною рисою частини скіфського населення (скіфи-кочівники), сюди ж приєдналася народна етимологія, яка пов'язувала назву скит з слов'янським словом «скитатися», що мало вірогідно.

Оскільки всім цим етимологіям бракує системності, Олексій Стрижак пропонує розглядати такі етноніми, як скіфи, саки, сколоти разом, в їх генетичних і функціональних зв'язках.

Назва саки по-вірменськи означає «велетні» (пор. назву ант. яка теж значить «велетень»). Саки справді були високі на зріст, їхні сліди залишились і у вигляді топонімів, і в антропоніміці: М. Саки, ім'я першого вірменського коронованого царя Скайорді-Сакід. що означало «вірменин, син сака».

У скіфському антропоніміконі поширені імена на ск-, -сак-: Скіф, Скіфарб, Сколот, Сколопіт, Скіл, Скілур, Ареак, Медосак тощо. Назву сколоти Геродот вжив один раз: «усі разом вони називаються сколотами за ім'ям царя. Елліни ж звуть їх скіфами». Отже, виходить, що самоназва скіфів сколоти. Підтвердженням цього є велика кількість назв, залишених сколотами; Сколе, Сокаль, річки Сколот, Сколодинка, Оскіл тощо. Отже, скіфів, сколотів і саків можна ототожнювати як в етнічному, так і в мовному відношенні.

Як синонім до сколоти Олександр Знойко пропонує розглядати лотва (Литва): пор. лоти — сколоти. На підтвердження цієї думки наводиться той факт, що мова трипільців-пеласгів, кіммерійців була протолатиною, дуже схожа на сучасну литовську.

Скіфів легко пов'язати зі слов'янами, бо в багатьох літописах є їх ототожнення. Наведемо один маловідомий текст з Холмогорського літопису: «И в льто... 3099* Словен и Рус с роды своими отлучишася от Ексипонта... и хождаху по сгранам вселенныя... и от того времени новопришельцы скифистии начаху именоватися Словяне».