В загальноосвітніх закладах

 

Під педагогічною інноватикою розуміється учіння про створення педаго­гічних нововведень, їх оцінки і засвоєння педагогами, використання і застосування на практиці.

Якщо педагогів-практиків турбують конкретні ре­зультати оновлень, то науковці досліджують підґрунтя виникнення педагогічних інновацій, принципи і зако­номірності, понятійний апарат, засоби та межі засто­сування й інші наукові атрибути, що є характерними для педагогічних теорій. Педагогічна інноватика та її методологічний апарат вважаються дієвим засобом аналізу, обґрунтування і проектування сучасної мо­дернізації освіти в цілому та її окремих складових.

Ключовим поняттям в інноватиці є інноваційний процес. Інноваційний процес може мати характер, як стихійний, так і свідомо обґрунтований, керова­ний. Інше системне поняття в інноватиці є інноваційна діяльність, яка включає комплекс заходів по забезпе­ченню інноваційного процесу на певно-му рівні освіти. До основних функцій інноваційної діяльності відно­ситься зміна основних компонентів навчального про­цесу: цілей, змісту навчального матеріалу, форм ор­ганізації діяльності учнів, методів і засобів навчання, а також системи управління цим процесом.

Урок залишається основною формою освітнього процесу. Немає того навчального предмета, де пе­дагоги-практики не намагалися б проектувати, конс­труювати і впроваджувати інноваційні форми навчаль­ного процесу з урахуванням специфіки конкретного предмета. Але існує декілька загальних особливостей цього процесу, які визначають характер різноманітних інновацій. Це торкається таких напрямків:

Ø Типологія уроків (уроки-проекти, уроки-семінари, уроки-екскурсії тощо).

Ø Методологічні аспекти уроку: смисл (виховний аспект), цілі, роль і місце в конкретному виді ос­віти (математична, фізична, історична, фізкультурна тощо).

Ø Дидактичні компоненти уроку: цілі і завдання, зміст навчального матеріалу, засоби, форми і методи навчання, система оцінювання.

Ø Форма підготовки і проведення уроку вчите­лем (спеціальне обладнання, технічні засоби навчан­ня, технології і ресурси Інтернету тощо).

А.В.Хуторськой виділяє такі напрямки до змін уроку, що відповідають парадигмі людиностворюючої освіти:

¨ зміна цільової установки уроку «надати осві­ту» на установку «освіта як самореалізація»;

¨ зміна принципу репродуктивного засвоєння матеріалу на принцип продуктивності, який передба­чає визначення учителем під час підготовки до уроку «освітнього продукту», який будуть створювати учні на уроці;

¨ перехід від загальної освіти для всіх до реалі­зації індивідуальної освітньої траєкторії кожного учня (індивідуальне цілепокладання учнів, індивідуальні освітні програми, особистісна діагностика, моніто­ринг навчальної діяльності кожного та оцінка освітніх результатів);

¨ перехід від ЗУНівських орієнтирів підготовки і проведення уроків до компетентнісних;

¨ перехід від логічної структури уроку до ситуа­ційної;

¨ замість завдань, які передбачають їх індиві­дуальне рішення, вводяться евристичні - відкриті за­вдання. Такі завдання не мають однозначних «вірних» відповідей. Будь-яка відповідь унікальна і відбиває ступінь творчого самовираження учня;

¨ обмеженість змісту уроку межами шкільних приміщень долається за допомогою використання позашкільних місць занять (басейни, стадіони, турис­тичні бази тощо), а також телекомунікаційних систем і ресурсів Інтернет;

¨ замість узагальнення матеріалу і заздалегідь готових висновків уроку впроваджується система ін­дивідуальної і колективної рефлексії - усвідомлення виконаної діяльності;

¨ оцінюються не стільки результати порівнян­ня досягнень учнів з єдиними нормами і критеріями, скільки власне освітнє прирощу-вання, порівняння з минулим рівнем.

Аналіз педагогічної літератури дозволяє виділити десятки типів нестандартних (інноваційних) уроків. Ми спеціально не виділяємо окремо нетрадицій­ні та інноваційні уроки. Це пов’язано з тим, що в науко­вих дослідженнях ще немає чіткого тлумачення таких уроків і тому більшість авторів їх ототожнюють. Серед різних типів таких уроків в багатьох навчальних пред­метах виділяються такі: уроки-«занурення», уроки-ділові ігри, уроки-прес-конференції, уроки-змагання, уроки типу КВК, театралізова-ні уроки, уроки-консультації, уроки-семінари, уроки-заліки, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-творчі звіти, бінарні уроки, уроки-узагальнення, уроки-фантазії, уроки-ігри, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-парадокси, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки рольові ігри, інтегровані уроки, уроки-екскурсії, уроки-«колове тренування» тощо.

Серед виділених типів інноваційних занять на уро­ках фізичної культури педагогами-практиками про­понується використовувати близько шести: уроки-змагання, уроки-ігри, уроки-казки, уроки-мандрівки, уроки-«колове тренування», бінарні та інтегровані уроки. Це свідчить про те, що як науковцями в сфері шкільного фізичного виховання, так і вчителями -прак-тиками ще не розроблено систему проектування, під­готовки і проведення нетрадиційних уроків.

За допомогою нетрадиційних уроків можна вирі­шити проблему диференціації навчання, організації самостійної пізнавальної і практичної діяльності учнів, сформувати уміння здійснювати самоконтроль за нав­чальною діяльністю тощо. Дуже важливою є проблема визначення місця нетрадиційних (інноваційних) уроків у загальній системі навчальних занять з навчально­го предмета. Кожен урок має власне місце в системі уроків з урахуванням їх видів і типів, він здійснює спе­цифічний, властивий тільки йому внесок у вирішення основних завдань навчального предмета.

Розглядаючи теоретичні основи впровадження нетрадиційних (інноваційних) уроків в практику діяль­ності учителів різних навчальних предметів, Г.В.Селевко пропонує керуватися такими принципами:

¨ принцип індивідуального підходу до учнів;

¨ принцип зв’язку теорії з практикою;

¨ принцип свідомості і активності діяльності учнів;

¨ принцип вибірковості;

¨ принцип добровільної участі учнів в навчаль­ній діяльності;

¨ принцип зацікавленості.

Впровадження нетрадиційних уроків базується на розумінні учнів як суб’єктів освітнього процесу і спря­мовані на розвиток особистості школярів, їх творчого потенціалу і мотиваційно-ціннісної сфери. На таких уроках активізуються психічні процеси учнів: увага, пам’ять, інтерес, сприйняття, мислення тощо. Осно­вою якісного засвоєння навчального матеріалу будь-якого навчального предмета є пізнавальна потреба, що ґрунтується на емоційному сприйнятті оточуючого світу і на привабливості самого навчального процесу.

Нетрадиційні уроки частіше за все проводяться після вивчення певної теми або декількох тем і виконують функції узагальнення знань та умінь, а також контролюючо-корекційну. Нетрадиційні уроки необ­хідно розглядати як одну з активних форм навчання, як засіб підвищення ефективності навчального про­цесу, можливість здійснювати на практиці всі принци­пи навчання з використанням різних організаційних форм і методів навчання.

Для учнів нетрадиційний урок це перехід в інший психологічний стан, де використовується інший стиль спілкування, мають місце позитивні емоції, почуття себе в новій якості (нові обов’язки і відповідальність), прояв творчих здібностей і особистісних якостей, са­мостійне рішення навчальних проблем, самооцінка і самоствердження тощо.

Для вчителя нетрадиційний урок є можливістю визначити навчальні можливості учнів, їх потреби і нахили, уміння спілкуватися в класному колективі, а також можливість для творчого підходу, самореалізації, здійснення власних ідей і підходів до організації навчального про­цесу.

Під час підготовки до проведення нетрадиційних уроків учителю необхідно вирішити ряд питань: виб­ір теми уроку; визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань; обґрунтування змісту навчального матеріалу; добір методів і форм організації навчаль­ної діяльності учнів; підбір засобів навчання і форм контролю за діяльністю учнів.

Необхідно нагадати учителям про певну різницю між нетрадиційними уроками (бінарними, інтегрова­ними тощо) і уроками, де застосовуються між-предметні зв’язки (математика, фізика, історія, анатомія тощо).