Проблеми розвитку сучасної сім’ї

Проблеми розвитку сім’ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група – це ті труднощі, що є для сім’ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім’ї умови, створені суспільним макросередо­вищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не випливають з самої сутності, природи сім’ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група – проблеми, що існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються мікросередовищем, самостійним розвитком сім’ї (наприклад, переходом від авторитарної сім’ї до демократичної).

У XX ст. практично в усіх розвинених країнах розпочалося інтенсивне залучення жінок до суспільного виробництва. У США вони становлять приблизно 44 відсотки зайнятих, у нас – більше ніж 50 відсотків, а є галузі майже повністю фемінізовані, де жінки становлять головний контингент працівників (наприклад, в освіті, медицині тощо). У нас жінки становлять більше ніж половину осіб з вищою освітою. І хоча наші жінки за рівнем зарплати відстають від чоловіків (у них вона становить 53–86 відсотків від заробітку чоловіків, на відміну, наприклад, від Швеції, де цей показник перевищує 90%), проте вони відчувають себе соціально-економічно незалежними. Крім того, впродовж десятиріч впроваджується ідеологія емансипації, рівноправності жінок і чоловіків. Якщо раніше свобода чоловіка в сім’ї уживалася поруч з несвободою жінки, то тепер жінка стала також вільною, як і чоловік (принаймні психологічно вона вимагає цього). Отже, конфлікти у сучасній сім’ї приречені самим прогресом, і вони можуть стримуватися лише взаємними вчинками чоловіка і дружини. Те, що тепер сім’я будується не на прозаїчному фундаменті економічного інтересу, а на почутті любові, не робить її міцнішою, а тим більше безпроблемною.

Викладене виявляється в тому, що у наш час набагато більше розлучень, ніж це було раніше.

Аналогічна ситуація спостерігається в усіх розвинених країнах, за винятком, можливо, Японії, де вплив індустріального розвитку ще не встиг послабити традиційно міцні сімейні відносини.

Говорячи про стійкість тенденції зростання розлучень у нашому суспільстві, треба виділити основні причини цього явища, їх можна поділити на три групи: етично-психологічні, економічні та фізіологічні.

Дослідження показують, що найчастіше причиною розлучення стає пияцтво, алкоголізм, які, в свою чергу, нерідко пов’язані з жорстоким ставленням до іншого члена подружжя і дітей. Систематичне пияцтво призводить до деградації особистості, розпаду духовного зв’язку подружжя.

Ця причина призводить до розпаду сім’ї приблизно у кожному четвертому випадку (за визначенням суду, а при опитуванні самих розлучених жінок ця причина фігурує у 50 відсотках випадків).

Друга за важливістю причина розлучень – подружня зрада.

Причиною розлучень є також "несумісність характерів", під якою розуміють неуживчивість, запальність, дратівливість. Різні погляди на життя, цілі можуть призвести до порушення нормальних відносин у сім’ї, до нервово-психологічних зривів і, зрештою, роблять неможливим спільне життя.

Причиною розлучень може бути і втручання родичів у сімейне життя, особливо під час спільного проживання. Тут переплітаються етично-психологічні та економічні аспекти.

Слід особливо підкреслити, що глибинною причиною розлучень часто виступає безвідповідальне ставлення партнерів до своїх сімейних обов’язків.

І, нарешті, третя група причин розлучень має фізіологічний характер: фізіологічна невідповідність, неможливість мати дітей, хвороби. В сукупності ці чинники становлять, за різними даними, 10 – 15 відсотків причин розлучень. У соціологічних дослідженнях сім’ї з’ясовується багато різних причин і мотивів її розпаду. Але очевидно, найзагальнішою причиною є те, що найбільші соціальні зміни в суспільстві (передусім урбанізація) значно випередили духовний, етичний, культурний розвиток членів суспільства. Старі устої зруйновані, нові не створені. Тут наочно виявляється стан аномії, коли для індивідів втрачають значущість соціальні норми.