Склад обмінних катіонівчорнозему звичайного середньоглибокого малогумусного на лесах, мг-екв/100 г
Ступінь насиченості основами – це процентний вміст ввібраних основ, від ємності вбирання, (%). Сума усіх ввібраних (обмінних) катіонів, які можуть бути витіснені з ґрунту, називається ємністю вбирання), в мг – екв/100 г грунту. Сума ввібраних основ – вміст в ґрунтово-вбиральному комплексі лужних та лужноземельних іонів (Са, Mg, Na, К), в мг – екв/100 г грунту.
3. Агровиробниче угрупування ґрунтів території обстеження.
Мета агровиробничого угрупування - об'єднання окремих контурів у більш великі масиви, для яких можна рекомендувати відносно однакові прийоми агротехніки й сільськогосподарське використання ґрунту. В одну агровиробничу групу об’єднують ґрунти, подібні за наступними ознаками: по генезису і рівню родючості (ступені окультуреності), по рельєфу, в умовах якого залягають ґрунти; по величині ґрунтових контурів і ступеня їхньої однорідності; по придатності їх для вирощування сільськогосподарських культур і особливостей агротехніки, що рекомендується; по характеру заходів щодо корінного поліпшення ґрунтів. При виділенні агровиробничих груп варто керуватися сукупністю найбільш істотних ознак ґрунту. До них відносяться (для всіх типів ґрунтів) гранулометричний склад, запаси доступних форм елементів живлення, потужність гумусового горизонту і його гумусованість, ступінь окультуреності, ступінь еродованості, характер рельєфу, глибина залягання і якість ґрунтових вод і верховодки. Крім того, у кожній ґрунтовій зоні потрібно враховувати ряд істотних показників, властивих ґрунтам цієї зони. У Поліській зоні до таких ознак відносяться ступінь опідзоленості і ступінь кислотності, характер і ступінь заболоченості, ступінь каменястості і розміри орних ділянок. Ці показники мають вирішальне значення при оцінці рівня родючості і визначають характер усього комплексу заходів щодо підвищення родючості дерново-підзолистих ґрунтів нормального і тимчасового надлишкового зволоження. Найбільш високим рівнем родючості характеризуються найменш підзоленні і найменш кислі ґрунти нормального зволоження. Ґрунти глеєваті і глеєві вимагають додаткових витрат на обробіток і агромеліоративні заходи, тому що на них вимокають посіви озимих і створюються несприятливі умови живлення для всіх культурних рослин. У лісостеповій зоні істотне значення мають ступінь вилугуваності і кислотності ґрунтів, а також характер водного режиму. Оглеєність ґрунтів і в цій зоні несприятливо позначається на умовах поживного і водно-повітряного режиму. У степовій і сухостеповій зонах варто враховувати ступінь карбонатності, солонцюватості і характер водного режиму, а також наявність комплексності і її характер. Чорноземи і каштанові ґрунти, карбонатні з поверхні чи з підвищеною глибиною скипання, звичайно менш родючі внаслідок зниження рухливості з'єднань фосфору і більш дефіцитного водного режиму. Серед каштанових ґрунтів і частково серед чорноземів істотним показником родючості ґрунтів на тій чи іншій території є характер ґрунтових комплексів - ступінь поширення в них солонців. Задовільними для орних масивів варто вважати комплекси, що містять не більше 25% солонців. Усі масиви, у складі яких солонці складають більше 25%, варто рекомендувати під лучно-пасовищне використання. Серед орних масивів на ґрунтах найбільше засушливих південних зон велике значення мають ступінь їхньої засоленості і склад солей, які засолюють ґрунти. Висока ступінь засоленості, содовий чи хлоридний тип засолення найбільш пагубні для більшості сільськогосподарських культур. Приклад агровиробничого угрупування ґрунтів показаний в таблиці 12.
Таблиця 12
|
