РОДЮЧІСТЬ ГРУНТУОсновою сільськогосподарського виробництва є грунт (земля). Поліпшення його культурного стану – одна із найважливіших умов підвищення родючості. Головне завдання землеробства передбачає максимальне і раціональне використання грунтів як головного засобу виробництва в сільському господарстві, забезпечення росту врожайності сільськогосподарських культур. Не дивно, що в стародавні часи родючість грунту, як сонце, вогонь і воду, люди обожнювали: у стародавньому Єгипті богинею родючості грунту була Ізида, а у стародавньому Римі – Прозерпіна. У ті часи письменники, філософи, наприклад, Аристотель, розглядали неорганічну природу як умову існування рослин і поділяли грунти на родючі і неродючі. Бернард Паліссі (1563) пояснював ріст рослин дією солей, що містяться у землі: "Сіль є основа життя і росту всіх посівів". М.В. Ломоносов (1763) вважав, що рослини отримують живлення із повітря. У першій половині XIX ст. Теєр, який узагальнив погляди своїх попередників (Деві, Берцеліуса), дійшов висновку, що рослини живляться гумусом. Він вважав, що родючість повністю залежить від гумусу, оскільки, крім води, він є єдиною речовиною грунту, яка здатна служити живленням рослинам. Пізніше Шпренгель висловив думку про те, що для живлення рослин необхідні не тільки "перегнійні" кислоти, але і ще, принаймні, 12 неорганічних елементів: сірка, фосфор, калій, кремній та інші. У 40-і роки XIX ст. століття німецький учений Ю. Лібіх висунув теорію мінерального живлення рослин, згідно з якою родючість залежить від кількості мінеральних поживних речовин, які містяться у грунті в доступному для рослин стані. В.Р.Вільямс звернув увагу, що родючість грунту залежить не тільки від кількості мінеральних поживних речовин, але й від запасів вологи. Під родючістю він розумів здатність грунту забезпечити життєві потреби рослин у воді і живленні. Він перший поставив питання не про відновлення, а про підвищення родючості грунту, запропонував травопільні сівозміни і обожнював грунтову структуру. Для отримання високих і стійких врожаїв необхідно вкладання праці і коштів у землю, удобрення, правильне і своєчасне застосування технологічних процесів. У зв'язку з останнім при швидкому розвитку виробничої сили всі старі машини замінюються на більш вигідні. Земля, навпаки, постійно поліпшується, якщо правильно поводитися з нею. Отже, під родючістю грунту розуміють здатність грунту забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту і розвитку (а не тільки водою й елементами живлення). Фактори і закономірності природної родючості грунтів Питання про родючість грунтів має давню історію. Люди ще на зорі землеробства помітили, що врожай залежить від властивостей грунтів. Видатний діяч стародавнього Риму Колумелла ще тоді доказував у досить образній формі, що земля – "це діва завжди юна і красива, завжди свіжа і молода, завжди здатна бути родючою, якщо тільки зумієш лілеїти її молодість, зберігати і підтримувати її ніжне грайливе життя";.
Сучасне природознавство розглядає родючість грунту як функцію грунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність грунту до одночасного забезпечення рослин умовами їх нормального росту і розвитку.
У зв'язку з тим, що ознакою родючості грунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним, О.М. Грінченко (1984) зобразив їх у вигляді шестикутника, у кожному з кутів якого стоїть один із факторів, всі вони зв'язані між собою: гумус; гранулометричний склад; будова профілю і щільність; хімічний склад; структура; водно-повітряний і температурний режими; рослинність і мікробіологічна активність (рис. 22).
Рис. 22. Природні фактори родючості (за О.М. Грінченко)
Тільки врахування всієї сукупності факторів дає можливість підвищувати врожай. Дія лише на один з факторів родючості на певному етапі призводить до зниження врожаю. Дослід, проведений у Німеччині (дослід Вольні), враховує дію на рослини трьох факторів – світла, води і живлення, при одночасному кількісному збільшенні яких прибавка врожаю не зменшувалася. З цих прикладів випливає надзвичайно важливий висновок, сформульований В.Р. Вільямсом: з метою підвищення родючості грунту необхідно одночасно подіяти на всі фактори життя і росту рослин. Все це характеризує грунт з природно-наукових позицій. Водночас, у характеристиці грунту необхідно врахувати і соціально-економічний аспект. Як тільки грунт починають використовувати для вирощування культурних рослин, здатність його забезпечувати рослини всім необхідним визначається не тільки природними властивостями, але й характером впливу на нього людини. Останній визначається соціально-економічними умовами суспільства. Проблему родючості не можна розглядати з відривом від обгрунтування теорії земельної ренти, яка зобов'язана своїм походженням суспільству, а не грунту. Рівень родючості тісно зв'язаний з питанням про те, кому належить земля. Родючість розглядається як здатність грунту давати врожай.
|
