Економічна сутність оцінки вартості інтелектуальної власності та мета її оцінки

З позиції оцінки, вартість об’єкта власності (майна, майнових прав) є грошовою мірою того, скільки покупці (інвестори) платять за аналогічну власність на ринку при відповідних умовах угоди. Оцінюючи конкретне майно для цілей здійснення угоди, оцінювач може визначити тільки вартість цього майна. Оцінка це інструмент і, одночасно, це діяльність спеціаліста (рис. 4.1.).

 

 

 

Рис. 4.1. Функціональне призначення оцінки.

Оцінка майна і майнових прав, це процес визначення їх вартості (рис. 4.2.) націлена на відповідну галузь використання її результатів. Ось чому, при проведенні оцінки, визначається конкретний вид вартості об'єкту оцінки ймовірна сума грошей, яка може бути отримана за об'єкт оцінки на дату оцінки виходячи з передбачених умов угоди, для цілей якої здійснюється оцінка. Відповідний вид вартості, яка відповідає умовам майбутньої угоди і за суттю якої реалізуються методичні підходи, методи і оціночні процедури, називають базою оцінки.

 

Рис. 4.2. Етапи здійснення оцінки майна або майнових прав

 

Типовим умовам здійснення угоди з точки зору ринку конкретних об'єктів власності відповідають ринкові бази оцінки. В інших випадках, якщо умови майбутньої угоди специфічні, як правило, визначаються неринкові базові оцінки. В кінцевому підсумку, вибір бази оцінки залежить від мети, для якої здійснюється оцінка, особливості об'єкту оцінки, а також враховуються законодавчі і нормативні обмеження і вимоги.

Що стосується оцінки інтелектуальної власності (майнових прав), то в теоретичному та практичному плані ця проблема є найбільш складною в Інтелектуальній економіці.

За своєю суттю об’єкти інтелектуальної власності не мають фізичної форми, але мають матеріальну вартість. Прийняті на баланс об'єкти інтелектуальної власності набувають статусу нематеріальних активів і оцінюються по сумі витрат, пов'язаних з їх створенням, придбанням та доведенням до стану, за яким вони придатні до використання за призначенням.

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв’язку з:

- визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об’єктів інтелектуальної власності;

- здійсненням корпоративних операцій, пов’язаних з емісією (ремісією) статутних капіталів господарських товариств;

- визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об’єктів;

- визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

- внесенням об’єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

- поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в договорі) та ін.);

- організацією страхування;

- передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;

- визначенням збитків, які отримані неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності;

- банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;

- проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

За своєю сутністю об’єкти інтелектуальної власності не мають неуречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використання традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об’єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як в практичному, так і в теоретичному плані. Ймовірність та суб’єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об’єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об’єктів інтелектуальної власності здійснюються за відповідними оціночними принципами (рис. 4.3.) для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

 

Рис. 4.3. Принципи, за якими здійснюється оцінка