Сімейне право та норми мораліВідповідно до ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Отже, одним із принципів новітнього сімейного права є регулювання сімейних відносин відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.11.2003 р. № 1296-IV «Про захист суспільної моралі» суспільна мораль – система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість. В той же самий час прийняття Сімейного кодексу України викликало гостру дискусію щодо “моральності” взагалі Сімейного кодексу України, про що вже йшла мова в роботах І.В. Жилінкової, Г. Миронової, З.В. Ромовської та інших правників. Та й назви статей у засобах масової інформації “Сімейний кодекс: ласкаво просимо у тенета!”, “Кого обрадує і кого налякає новий Сімейний кодекс” та інші самі говорять про гостроту проблеми. Щодо морального підходу в регулюванні сімейних відносин то більше за все критику викликають такі положення СК України, як розповсюдження режиму спільності майна на чоловіка та жінку, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, надання можливості одному з фактичного подружжя отримувати аліменти від другого з фактичного подружжя, закріплення інституту сепарації (окремого проживання подружжя), визначення права подружжя на особисту свободу тощо. Зазначається, що тим самим СК України запроваджує „аморальність” поведінки подружжя, інших учасників сімейних правовідносин, оскільки допускає існування паралельно двох шлюбів: зареєстрованого та фактичного співжиття чоловіка та жінки, можливість народження дитини поза шлюбом. Видається, що новий Сімейний кодекс України передбачає більш демократичні положення щодо права чоловіка та дружини подати спільну заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану про невизнання чоловіка батьком дитини (ч. 3 ст.122 СК України); права особи, яка вважає себе батьком дитини пред’явити до чоловіка жінки, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківство (ст. 129 СК України); права матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України), і тим самим законодавчо врегульовує відносини, які в суспільстві існують „де факто”, бо ніхто не заперечуватиме, що фактичне співжиття чоловіка та жінки, народження дитини поза шлюбом – це вже звичайні явища сьогоднішнього суспільства, і закривати на це очі законодавцю, видається, не слід. Хотілось би зазначити, що на сьогодні поняття „моральності поведінки” суспільством оцінюється неоднозначно, наприклад, співжиття і шлюб між особами однієї статі в Голандії, інших країнах Європи є поведінкою в межах моралі суспільства, для України ж це „аморальна поведінка”. У зв’язку з цим додатково хотілось би ще аргументувати позицію щодо „моральності” або „аморальності” народження дітей поза шлюбом або у шлюбі, але не від чоловіка, що за словами опонентів СК України „дозволяє” СК України. Ми чомусь забуваємо, критикуючи у цьому аспекті СК України, що відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 9 Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях, прийнятої резолюцією 41/ 85 Генеральної Асамблеї від 3 грудня 1986 року, передбачає, що Генеральна Асамблея проголошує право дитини знати про своє походження, якщо тільки це не суперечить найкращому забезпеченню інтересів дитини. Отже, визначення походження дитини та право дитини знати своє походження (від чоловіка матері, чи від іншого чоловіка) служать саме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, перш за все, як суб’єкта сімейних правовідносин. Підсумовуючи, слід зазначити, що „моральність” або „аморальність” окремих положень СК України є достатньо оціночними поняттями, навіть з позиції моралі окремої людини, і тому не можна однозначно стверджувати про „аморальність”, або навпаки багато в чому ”моралізаторський тон” СК України.
|