Полiтика мiжнародних органiзацiй у справах культури.Культурная политика – это политика в сфере культуры, определяющая цели культурного развития, основные принципы, методы и средства регулирования культурных процессов в современном обществе. 26 июля - 6 августа 1982 г. – Мексика, принятие декларации Мехико о политике вобласти культуры. Принципы: 1) Единство и многообразие культуры 2) Культурное измерние развития человечества, 3) Принцип культ. Демократии 4) Международное культ. Сотруничество Документы: декларация конф. Мин-ва культуры, движение неприсоединения – Колумбия 1997, Хартия о культуре, конференция о культуре. 1998г. План действий по кльтурной политике для развития, г. Стокгольм. ЮНЕСКО – Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры. На основе образования, науки, культуры и коммуникации ЮНЕСКО сегодня является своеобразной лабораторией новых идей и подходов которые берутся за основу международных нормативных документов для урегулирования возникающих перед человечеством проблем этического плана. ЮНЕСКО работает над созданием условий для подлинного международного диалога, основанного на уважении универсальных человеческих ценностей и суверенитета каждой цивилизации и культуры. Одна из основных целей Юнеско – поддержка и развитие культуры разных стран. Но культура каждого народа не только развивается, но и распространяется. Так обеспечивается взаимопонимание между лицами всяких культур, религий, рас. Особенно важно добиться консенсуса между христианством и мусульманством, это позволит избежать многих кровопролитных конфликтов между народами. Юнеско старается брать от каждой культуры лучшее, и предлагать это к использованию в противоположных. При этом они не призывают к унификации культуры, но выдвигают постулат о возможности содружества антагонистических культур. Одна из программ – Глобальный альянс за культурную многогранность. В ходе программы Юнеско оказывает поддержку и устраивает сотрудничество между государственными организациями и частными фирмами. Цель сотрудничества увеличить многообразие предметов культуры, облегчить к ним доступ широких масс. В рамках программы проходит поддержка молодых талантливых музыкантов и писателей, актеров и художников. ЮНЕСКО -международные конвенции и протоколы к ним, в частности; Конвенция об охране и поощрении разнообразия форм культурного самовыражения 2005 г.; Конвенция об охране Всемирного культурного и природного наследия 1972 г,; Гаагская конвенция о защите культурных ценностей в случае вооруженного конфликта (1954г.) и два протокола к ней и др 56. Пореволюцiйна українська культура та полiтика українiзацiї 20-30-х рокiв: iдеї, дiячi, наслiдки Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна,Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави. У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу. Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприкад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен. Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.рушевського, талан 57.-----------
|
