Історичний аспект пияцтва та алкоголізму

Пияцтво має давню історію та традиції. Відомо, що люди вживали алкогольні напої з незапам’ятних часів. «Викрадач розуму» – так іменують алкоголь із давніх часів. Про оп'яняючі властивості спиртних напоїв люди дізналися не менше чим за 8000 років до нашої ери – із появою керамічного посуду, що дало можливість виготовлення алкогольних напоїв із меду, плодових соків і винограду. Можливо, виноробство виникло ще до початку культурного землеробства. Нам достеменно відомо, що першу пляшку горілки виготовив арабський медик і хімік Разез у 860 році.

Як алкогольний напій горілка стала відома у Росії з ХVІ ст. Т.І. Авдоніна відзначає, що з цього часу у «Російській імперії починається моральне розтління народу» [1]. З часом вживання алкоголю міцно ввійшло у побут, стало важливим сенсом життя, навіть складовою менталітету, способом проведення вільного часу, вирішенням приватних проблем, сформувалася своєрідна питейна «культура», відпрацювалася технологія виробництва горілчаних напоїв у домашніх умовах тощо. На жаль, помірне вживання алкоголю поступово переросло у масове споживання і сьогодні має характер епідемії. Свідченням цього є той факт, що Україна займає невтішне перше місце у Європі за рівнем підліткового алкоголізму [29].

З погляду на історію алкоголізму можна виокремити два напрямки боротьби з пияцтвом: обмеження виробництва алкогольних напоїв та пропаганда здорового способу життя. Так, намагаючись повністю підпорядкувати виробництво горілки і вина та отримати максимальний прибуток від їх реалізації російський укряд починаючи з 1894 року повністю монополізував цей процес. У свою чергу у 1914 році, на початку І Світової війни, російський імператор Микола ІІ видав спеціальний указ про заборону пияцтва та продажу горілки на території імперії. З приходом радянської влади розпочалася активна та безкомпромісна боротьба з пияцтвом. Це знайшло своє відображення у постановах VІІІ з’їзду партії більшовиків (1919 р). Створення «Всесоюзного товариства по боротьбі з алкоголізмом» у 1928 році було продовженням політики держави націленої на викорінення пияцтва як негативного соціального зла. За радянських часів держава мала повний контроль за випуском і реалізацією спиртових напоїв. Але, незважаючи на профілактичні та пропагандистські заходи націлені на боротьбу з цим соціальним злом, пияцтво мало значне поширення серед радянського народу.

Сплеск алкоголізму був надзвичайно помітний у 1960 роках – випуск горілки зріс на 500%. У 1970-х – на початку 1980-х років широко практикувалося насильницьке лікування алкоголіків у спеціальних закритих лікувальних установах – лікувально-трудових профілакторіях (ЛТП). Як правило цією справою активно займалася місцева влада з широким залученням представників органів правопорядку (як правило дільничих інспекторів).

У період перебудови у Радянському Союзі (1985-1990 рр.) спроби керівництва КПРС та країни на чолі з М.С. Горбачовим запровадити у життя «сухий закон» закінчилися невдачею. Бюджет втратив 50 мільярдів карбованців, у два рази зросло споживання самогону виготовленого підпільно у домашніх умовах. Безалкогольні весілля, свята, дні народження приживалися повільно, і нажаль, особливого успіху серед народу не мали. Взнаки давалися негативні давні алкогольні традиції. Але все ж позитивні зрушення були. Тривалість життя чоловіків зросла на 2,6 років, прогули на виробництві знизилися на 30-40%, значно підвищилася продуктивність праці. В чому ж причина провалу антиалкогольної кампанії? По-перше боротьба з п’янством почалася без поради з народом і без попередньої підготовки населення до безалкогольного укладу життя. По-друге – антиалкогольний рух виявився економічно не підкріпленим. Також не була врахована доля алкогольного капіталу у грошовому обігу країни. По-третє – не була нейтралізована алкогольна і торгівельна мафія.

На превеликий жаль у незалежній Україні поки що не існує ефективної профілактики і якісних засобів (політичних, економічних, ідеологічних, культурологічних) боротьби з цим соціальним злом. Пияцтво має значне поширення серед народу. За даними Держторгінспекції, у 1992 році кожна десята пляшка була фальсифікацією гарячливого напою, у 1993 – кожна четверта. За кількістю спожитого алкоголю на душу населення Україна сьогодні займає одне з чільних місць у Європі.

Отже, споживання алкогольних напоїв має свою історію. На жаль пияцтво є складовою частиною життя певної частини громадян. Соціологія девіантної поведінки зосереджує свою увагу насамперед на розкриті сутності девіацій (відхилень) у поведінці людей на основі комплесно-системного підходу, який включає біологічний, психологічний, соціальний аспекти [12, с. 11].