Психологічний і психоаналітичний напрямок Г. Тард, З.Фрейд.

Теорію диференціального зв'язку розробив Жан Габриель Тард (1843-1904) - французький соціолог і кримінолог, один із засновників суб'єктивно-психологічного напряму в західній соціології. На відміну від Ч. Ломброзо, Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування. Наслідування реалізується у формі звичаїв і моди, при засвоєнні яких відбувається соціалізація індивіда. У результаті наслідування виникають групові й суспільні цінності й норми.

Злочинців він називав своєрідним «соціальним експериментом» і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на різних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.

Вчений порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є індивідуальний мозок. Суспільні відносини Г. Тард зводив до відносин між індивідами. Взаємодію індивідів він тлумачить як циркуляцію бажань або ідей, що проявляються у формі: репетиції або імітації; опозиції; адаптації або винаході.

Думка одного повторюється іншими (імітація), зіштовхуючись думки утворюють опозиції, нарешті ідеї або взаємознищуються, або синтезуються (адаптація або винахід). Синтез ідей є джерелом соціального руху. Основними процесами соціального розвитку, вчений вважав винахід і наслідування. Суспільний прогрес досягається завдяки лідерам-винахідникам, що переборюють відсталість маси-натовпу.

Один із найвизначніших науковців сучасності, який вплинув не лише на становлення клінічної психології та зробив внесок у дослідження девіантної поведінки, а й спричинився до масштабних соціокультурних процесів, таких як сексуальна революція, є Зігмунд. Фрейд ( 1856-1939) -австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки "(«Ід», «Еґо» та «Супереґо», або «Воно», «Я» і «Супер – Я»).

Інтерпретація девіантної поведінки за З. Фрейдом пов’язана із структурою особистості, яку пропонує автор. Відтак девіантність розглядається як реакція психіки на блокування лібідозних імпульсів, а умовою нормальної поведінки є відсутність конфлікту з нормативними вимогами «Супер-Я», які відображені в свідомості. З. Фрейд виділяє низку психологічних механізмів, важливих для розуміння розгортання девіантної поведінки: витіснення, проекція, заміщення, регресія, заперечення.

Витіснення – це пригнічення підсвідомих потягів, повернення їх у сферу підсвідомості. Проекція – це приписування іншим своїх власних неприйнятних переживань (одною із форм проекції є манія переслідування, тобто перенесення на інших своїх агресивних імпульсів). Заміщення – направлення руйнівної енергії на більш безпечний, ніж той, що викликав негативні почуття, об’єкт. Раціоналізація – самовиправдання, намагання раціонально пояснити те, що було вчинено під впливом інстинктів. Регресія –

повернення до дитячих, інфантильних форм поведінки. З. Фрейд встановив зв'язок між девіантними вчинками і багатьма психологічними проблемами. З.Фрейд запровадив поняття про «потенційних злочинців із почуттям вини» - людей, які бажають, щоб їх спіймали та покарали, тому що вони відчувають себе винуватими.