Лекція – 2 год.

Одним із ресурсів публіцистики є образність. Образ – “репродукована в уявленні, емоційно забарвлена, предметно виражена елементарна одиниця відображення дійсності”. Опис у новинній і аналітичній журналістиці і образ у публіцистиці.

Види публіцистичних образів: словесний або образний виразу, художня деталь, образна картина і образ-персонаж. Образ органічно зрощений з поняттям, що публіцист ніби перетворює мисль у живу осо­бистість.

Публіцист у своїй творчості використовує уже створені художні образи, а також вдається до створення власних образів.

Публіцистичний образ – звертає увагу читача, пробуджує його уяву.

Функції публіцистичних образів: пояснювальна, популяризаторська, ілюстративна, пізнавальна.

Звичайно, у структурі статті образний елемент буде значно меншим, ніж у структурі нарису чи есе. У статті домінуватиме словесний образ, іноді деталь, рідше - лаконічна образна картина, у фейлетоні, нарисі, памфлеті - образ-персонаж. Та у публіцистиці вони підпорядковані єдиній меті - найбільш повному і яскравому роз­криттю авторської думки. Окрім того, у публіцистиці образ не має са­мостійного значення, він поєднується з логічними доказами, діловими описами явищ і фактів.

Образ автора в публіцистиці. У більшості публіцистичних творів, де, як правило, відсутні характери персонажів, саме ліричний герой-оповідач є чи не головним образом. Він формується у читацькій свідомості поступово, від твору до твору. Він може далеко не у всьому співпадати з фізично існуючим автором. Оповідач мусить бути цікавим співрозмовником, знайомим-незнайомцем, якому вірить читач, глядач. Таким цікавим співрозмовником завжди був і залишився 0.Довженко. Образ автора завжди самобутній у публіцистиці Олеся Гончара, Миколи Руденка, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби.

Особлива роль автора у телепубліцистиці, радіопубліцистиці. Варто згадати Емму Бабенко, Олександра Ткаченка, Миколу Княжицького, Миколу Вересня, Віталія Піховшека та інших.

Нарис. Компоненти нарису: документальна основа, важливі суспільно-політичні явища, людина в центрі події, розкриття її характеру, образне відтворення дійсності. Суть нарису – автор змальовує певне явище з натури, живцем. Нарисовці: Юрій Лобан, Ігор Гургула, Максим Міщенко.

Види нарису. Зарисовка - мала форма нарису. У її центрі – завжди конкретні і локальна за значеннями і масштабами подія або людина, певний аспект її духовного світу. Твір про найбільш характерні риси, штрихи, найсуттєвіші факти.

Портретний нарис – розкриття духовного світу героя, його характету, мотивації дії, вчинків. Суть портретного нарису – внутрішній портрет дійової особи.

Подієвий нарис – висвітлення суспільно-значимих подій через участь у них або ж відношення до таких подій героя чи героїв нарису. Авторська увага зосереджена на тому, щоб через зміст події, їх розвиток показати людей – їх риси, особливості.

У центрі проблемного нарису суспільно-значима проблема, а якості героя матеріалу змальовуються через їх ставлення до цієї проблеми, через зіткнення точок зору, поглядів, думок.

У подорожньому нарисі авторський задум реалізується через передачу вражень від побаченого під час подорожі, спостережень, зустрічей, свідком або учасником яких був автор.

Характерна особливість нарису полягає у тому, що предметом його є людина. І не так важливо, про що автор хотів сказати читачеві – важливо те, що від тебе почули.

Близьким до нарису є есе. У нарисі - сюжетна побудова тексту, для есе притаманна асоціативна форма розповіді.

Суть нарисового відтворення у образному мисленні публіциста, у формуванні образів-картин, образів-персонажів. Нарисовець мислить образами. Образ у нього і як засіб вираження і як аргумент.

Критерії нарису: наявність проблеми, проблемної ситуації, її аналіз, розробка за допомогою образної системи, наявність елементів сюжету, документалізм, конкретний життєвий матеріал. Пейзажна заставка. Кільцева композиція.

 

План практичних занять