РОЗДІЛ 4. Взаємовідносини України з МВФ

 

Досвід взаємодії України з міжнародними інституціями підтверджує необхідність суттєвого удосконалення її форм та механізмів. Співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, Україна набула членства в МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій"). [42]

Згідно з зазначеною Угодою МВФ її ратифікація передбачає прийняття державою зобов’язання виконувати вимоги її статей, а також всі вимоги до держави - члена цієї організації. Квота України у фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальних прав запозичення). Згідно з результатами Одинадцятого перегляду квот (30.01.99р.) країн-членів МВФ квоту України збільшено з 997,3 млн. СПЗ до 1372 млн. СПЗ (майже 1929 млн. дол. США), що дало змогу збільшити обсяг кредитів від МВФ.

Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу згідно зі Статутом МВФ. [48]

Отримувачами кредитів МВФ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

За роки співробітництва з МВФ (1994-2002рр.) Україна отримала 4289,1 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF (systemic transformation facility), Stand-by, EFF (extended fund facility), що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу. [47]

10 листопада 2008 Україна отримала перший транш кредиту stand by у розмірі 4,5 млрд. доларів. Відразу ж після отримання коштів постало питання про подальші грошові перерахування. 8 травня рада директорів МВФ схвалила виділення Україні другого траншу кредиту "stand by" і вже 14 травня 2009 року Україна отримала в своє розпорядження кошти в розмірі 2,625 мільярдів доларів.

Україна як повноправний член МВФ здійснює щорічні консультації про стан валютного врегулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних і фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки, уряд налаштований і надалі співпрацювати з Міжнародним валютним фондом.

Після завершення співробітництва з Міжнародним валютним фондом за Програмою EFF “Механізм розширеного кредитування”, що формально закінчилася 4 вересня 2002 року, виникла необхідність у започаткуванні нових програм співпраці з МВФ на основі підходів, викладених у посланні Президента України до Верховної Ради України, які передбачають поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. [32]

Продовження співпраці з МВФ є визначальною для збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно дешевих позик від міжнародних фінансових організацій, зокрема Світового банку та ЄС, які є найкращими за ціновими та терміновими складовими позичання.

У сучасних умовах, коли процес входження України до світової фінансової системи продовжується, потрібно вдосконалювати механізми такого співробітництва, в основі яких мають залишатися національні економічні інтереси, потреби подальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку. Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів МВФ може здійснюватися лише на рефінансування наявних боргових зобов’язань. [31]

Важливим залишається питання обґрунтування не тільки оптимальної потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетних сфер та необхідних умов ефективного їх використання.

Цільове призначення зовнішніх запозичень обумовлюється як поточними потребами економіки і соціальної політики, так і стратегічними пріоритетами розбудови економічного простору України. Оптимальне витрачання кредитів сприятиме стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій наведено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Напрями використання коштів, отриманих від міжнародних фінансових організацій за призначенням. в 2010 році.

 

Як видно з наведеної схеми рис. 4.1., у структурі зовнішніх запозичень переважає інвестиційне фінансування. Водночас механізм використання системних позик Світового банку, що склали майже 90% отриманих від нього кредитів, не забезпечує повну реалізацію інвестиційного призначення запозичень. Знеособлення цих коштів у бюджеті не дає можливості відслідковувати цільове та ефективне їх використання.

Не виправданою є також порівняно висока (45%) частка використання запозичених коштів для підтримки національної валюти (3,5 млрд.дол.). Це надто висока ціна для національної економіки, яка засвідчує недостатню ефективність грошово-кредитної політики Національного банку України за попередні роки. [35]

Дедалі нагальнішою стає потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури – Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалось би фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому та жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів.

У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:

- поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності та пенсійної реформи;

- продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації;

- поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюжетних відносин;

- активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший їх розвиток на якісно новому рівні;

- подолання корупції тощо.