Наслідки репресій для України.

До початку 30-х років у республіці було насильницьки колективізовано 90 000 господарств, а всього за роки колективізації - 200 тисяч. 850 000 непокірних селян опинилися у віддалених районах Кольського півострова та Сибіру.
Страшний удар обрушився на військові кадри республіки, повністю було ліквідовано штаб Київського військового округу, очолюваний Якіром, у Харківському військовому окрузі в 1937-1938 рр. було репресовано близько 150 чоловік командного складу вищого рангу.
У результаті репресій проти діячів української культури 1930-х рр. було репресовано 500 чоловік, 150 з них загинули.Періодично проводилися партійні "чистки" Їх жертвами в республіці стали понад 15 тисяч вітчизняних працівників. Серед них: С. Коспор. Ст. Заточский, Чубар, П. Постишев та ін.
Репресії, жорстоке адміністрування, тотальні конфіскації мали страшні наслідки. Їх результатом став небачений в Україні Голодомор. У березні 1933 року він охопив понад 100 з 400 районів. Людські втрати України становили за різними даними 3,5-5 мільйонів чоловік.Товариство було паралізовано тотальним страхом, повсякденною практикою стають залякування, переслідування та знищення інакомислячих, терор по відношенню до окремих осіб і соціальних груп, які визнавалися нелояльними, потенційно ворожими. За час "великого терору" в Україні за ґратами опинилися понад 300 тисяч чоловік.

 

 

Висновок
Важким спадком минулого стали масові репресії, свавілля і беззаконня, які чинились сталінським керівництвом від імені революції, партії, народу.

Розпочате з середини 20-х років наругу над честю і самим життям співвітчизників тривало з найжорсткішою послідовністю кілька десятиліть. Тисячі людей були піддані моральним і фізичним катуванням, багато хто з них винищені. Життя їх сімей і близьких була перетворена у безпросвітну смугу принижень і страждань. Сталін і його оточення привласнили практично необмежену владу, позбавивши радянський народ свобод, які були даровані йому в роки революції. Масові репресії здійснювалися здебільшого шляхом позасудових розправ через так звані особливі наради, колегії, «трійки» і «двійки». Однак і в судах зневажалися елементарні норми судочинства.

Відновлення справедливості, розпочате XX з'їздом КПРС, велося непослідовно і, по суті, припинилося у другій половині 60-х років.

Сьогодні ще не підняті тисячі судових справ. Пляма несправедливості до цих пір не знято з радянських людей, невинно постраждалих під час насильницької колективізації, підданих висновку, виселених з сім'ями у віддалені райони без засобів до існування, без права голосу, навіть без оголошення терміну позбавлення волі. ²

Особисто ж моя думка з цієї теми вкрай негативно, тому що насильство породжує насильство, і не будь тієї смерті Сталіна, ще невідомо в що б перетворилася наша країна.

І нам напевно ніколи не зрозуміти того, для чого ж все-таки це робилося? У яких цілях?! Доводиться лише здогадуватися, і дивитися в майбутнє і думати, що такого жаху ми і наші діти ніколи не зазнають.

 

Додатки

Список використаної літератури:
1. Араловец Н.А. Втрати населення радянського суспільства в 1930-ті роки: проблеми, джерела, методи вивчення у вітчизняній історіографії // Вітчизняна історія. 1995. № 1. С. 135-146

2. Бугай Н.Ф. 20 - 40-е роки: депортація населення з території Європейської Росії // Вітчизняна історія. 1992. № 4

3. Гойченко Д. Д. Крізь розкуркулення і Голодомор. Свідчення очевидця. М.: Російський шлях, 2006.

4. Земсков Ст. Н. До питання про репатріацію радянських громадян. 1944-1951 роки // Історія СРСР. 1990. № 4

5. Земсков Ст. Н. Доля «куркульської посилання» (1930-1954) // Вітчизняна історія. 1994. № 1.

6. Медведєв Ж. А. Сталін і єврейська проблема: Новий аналіз. - М.: // «Права людини», 2003. - 288 С..

7. Попов В. П. Державний терор в радянській Росії. 1923-1953 рр..: Джерела та їх інтерпретації // Вітчизняні архіви. 1992. № 2