Ознаки тривожності в дошкільному віці

Науковці придають велике значення дослідженню тривожності, оскільки висока тривожність є деструктивною особистісною рисою і несприятливо позначається на життєдіяльності людини, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість в своїх силах, є умовою формування негативного статусу особистості і конфліктних стосунків, створює передумови для агресивної поведінки (Н. Левітов, Г. Габдреєва, Е. Голубева, Н. Імедадзе, Г. Прихожан, І. Пацявичус, Ю. Ханін, Ч. Спілбергер та ін.). Часте і тривале переживання тривоги як нерівноважного стану формує особистісну властивість – тривожність (Н. Левітов, Г. Габдреєва, A. Захаров, Г. Прихожан, А. Прохоров). Люди, які мають високий рівень тривожності, відносяться до «групи ризику» по неврозам і психосоматичним захворюванням (Н. Жутікова, А. Захаров, А. Кіколов, В. Лебединський, B. Співаковська та ін.). Стан тривожності зачіпає не лише відносно прості, наприклад, сенсорні, а й більш складні – інтелектуальні – процеси [93]. Тривожність може спонукати до активності, конкретизувати можливу небезпеку, а може бути виснажливою; з’являється відчуття безпорадності, невпевненості у собі, безсилля перед зовнішніми факторами. Більшість зарубіжних авторів вважають будь-яку психічну напругу продуктом цивілізації, даниною, яку людина сплачує за прогрес. Тривогу розглядають як початковий етап психічних захворювань [109]. Тому вирішення проблеми тривожності належить до числа актуальних задач психології, бо від своєчасного і об’єктивного розпізнання стану тривожності людини залежить вирішення цілої низки важливих практичних задач.

Актуальність дослідження тривожних станів, починаючи з раннього віку, пов’язана з тим, що збільшується можливість вияву передумов даного емоційно-особистісного утворення. Це, в свою чергу, може впливати на створення сприятливих умов для своєчасної психопрофілактики і психологічної корекції тривожності у дітей.

На думку А. Захарова, вивчати неспокійливий стан дітей слід ще під час внутрішньоутробних обстежень.

Г. Прихожан зауважує, що тривожність в дитячому віці може бути стійким особистісним утворенням, яке зберігається впродовж досить тривалого періоду часу [92]. Вона може мати власну спонукальну силу і стійкі форми реалізації у поведінці з перевагою в останніх компенсаторних і захисних проявах.

Вивчаючи причини тривожності дітей, вчені відмічали важливість досвіду дитячо-батьківських стосунків (В. Гарбузов, А. Маслоу, К. Хорні та ін.).

Попри важливість досвіду дитячо-батьківських стосунків у сім’ї, у дитини, яка відвідує дитячий садочок, потім школу, значно розширюється спектр соціальних контактів, що, безперечно, відображується на її емоційно-особистісній сфері, загальному розвитку. З цього приводу Н. Левітов відмічає, що зміни в умовах життя, звичної діяльності, порушують динамічний стереотип, можуть провокуватися дією подразників, умовно пов’язаних із неприємністю, загрозою, а іноді викликатися антиципацією уявної неприємності або загрози, можуть породжуватися відстрочкою, затримкою у появі очікуваного об’єкту або дії.

До симптомів тривожності у поведінкових проявах і психофізіологічних реакціях дошкільників науковці відносять патологічні звички, які можуть виникнути в будь-якому віці після двох років і вони посилюються, якщо дитина нервує (Б. Спок), які можуть мати різні форми і зміст (А. Захаров).

Г. Прихожан відмічає симптоми тривоги в стресогенних ситуаціях у дітей шести – семи років у поведінкових проявах, фізіологічних реакціях, фізіологічних симптомах (за даними самозвітів), переживаннях, почуттях [92].

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичний прояв неспокою, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Наприклад, якщо дитина хвилюється перед виступом на святі. То цей неспокій проявляється не завжди, іноді в тих же ситуаціях вона залишається спокійною. Це – прояв тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто і в самих різних ситуаціях (при спілкуванні з незнайомими дорослими тощо), то слід говорити про тривожність.

Тривожність не пов’язана з певною ситуацією і проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якій діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкнутого простору.

Відмінність страху від тривоги, як пояснює це К. Ізард, в наступному: тривога – це комбінація деяких емоцій, а страх – лише одна з них.

Страх може розвиватися у людини в будь-якому віці: у дітей від одного року до трьох років нерідко ночні страхи, на другому році життя, за А. Захаровим, найбільш часто проявляється страх неочікуваних звуків, страх самотності, страх болю (і пов'язаний з цим страх медичних працівників) [46]. У 3-5 років для дітей характерні страхи самотності, темряви і замкнутого простору. В 5-7 років провідним стає страх смерті. Втім, про прояви тривожності в характері дитини можна говорити лише тоді, коли в неї багато певних страхів.

Понині ще не існує певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість вчених вважає, що в дошкільному віці однією з основних причин є порушення дитячо-баткьівських стосунків.

Тривожність розвивається, зазначають у своїй книзі «Емоційна стійкість школяра» Б. Кочубей і О. Новікова, внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути зумовлений наступним [66]:

1) суперечливими вимогами, що висувають батьки, або батьками і дитячим садочком. Наприклад, батьки не відводять дитину до дитячого садочку через погане самопочуття, а вихователь не залучає до свята (не дає вивчати вірш) і пояснює це пропуском дитячого садочку в присутності інших дітей;

2) неадекватними вимогами (частіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторювали дитині, що вона повинна бути розумною, і не можуть і не хотять миритися з тим, що дитина на святах у дитячому садочку не отримує головної ролі на святковому концерті;

3) негативними вимогами, які принижують дитину, становлять її в залежний стан. Наприклад, вихователь говоре дитині: «Якщо ти розкажеш, хто погано себе вів за моєї відсутності, я не повідомлю батькам, що ти побився».

Фахівці вважають, що в дошкільному віці більш тривожні хлопці, а після 12 років – дівчата. При цьому дівчата більше хвилюються з приводу взаємостосунків із іншими людьми, а хлопці переживають через насилля і покарання. Скоївши будь-який «неблаговидний» вчинок, дівчата переживають, що мама або викладач погано про них подумають, а подружки відмовляться грати з ними. В цій же ситуації хлопці бояться, що їх покарають дорослі або поб’ють однолітки.

Тривожність дитини залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність вихователя або батьків передається дитині. В сім’ях з доброзичливими стосунками діти менш тривожні, ніж у сім’ях, де часто виникають конфлікти. Навіть після розлучення батьків, коли в сім’ї завершились скандали, рівень тривожності дитини не знижується, а, як правило, різко зростає.

За даними О. Брель тривожність дітей зростає, якщо батьки не задоволені своєю роботою, побутовими умовами, матеріальним станом. Можливо саме цим можна пояснити збільшення кількості тривожних дітей у наш час.

Коли до групи дитячого садочку приходе нова дитина, то за її мовою, поведінкою можна визначити – тривожна вона чи ні. Так, можна говорити, що дитина тривожна, якщо вона напружено споглядає, що знаходиться навколо, боязко, майже беззвучно вітається, неловко сідає на край наближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-то неприємностей.

Зайвий неспокій дитина намагається не показати. Іноді дитина боїться не самої події, а її передчуття. Часто вона очікує самого гіршого. Діти почувають себе безпорадними, неохоче грають у нові ігри, займаються новими видами діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їх самооцінки низький, такі діти думають, що гірші за інших у всьому, що вони самі некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.

Для тривожних дітей характерні і соматичні проблеми: болі в животі, головокружіння, головні болі, спазми в горлі, ускладнене поверхове дихання тощо. Під час прояву тривоги вони часто відчувають сухість у роті, комок у горлі, слабкість в ногах, прискорине серцебиття.