Особливості та історичні умови входження Житомирщини до складу Литовської держави.
Щодо історії нашого Овруча, відомі такі факти: В 1321 р. овручани мужньо і стійко захищалися від великого князя Литовського Гедиміна, який захопивши Волинь і Київ, прийшов у древлянську землю. Проте чинити тривалий опір великому війську захисники міста не змогли. Захопивши його, Гедимін зруйнував Овруцьку святиню – храм Св. Василія, перевів сюди на поселення людей із Литви і залишив свій гарнізон. Після його смерті в 1341 р. Овруч разом з Києвом та Житомиром дістався його синові Ольдерг, який призначив сюди намісником князя Ольшанського, потім у 1360 р. міста перейшли до рук князя Володимира Ольдерговича. По тому, через 17 років, великим князем литовським став Вітовт. Він відібрав у Володимира Овруч, приєднав до Литви і остаточно позбавив його самостійності. Сучасні історики надають перевагу Густинському літопису, вважаючи його більш достовірним джерелом. Згідно цього літопису литовське військо під проводом князя Ольдерг 1362 р. повоювало всю територію Київської землі, яка на півдні межувала з Поділлям. Улітку 1362 р. на р. Сині Води (притока Південного Бугу) литовці розбили загони трьох татарських князів – братів Котлубаха, Качзел й Дмитра, які володіли Подільського землею. Як наслідок синьоводської перемоги Київщина і Поділля остаточного підпали під владу Литовської держави, це перемога поклала край монголо-татарському ігу на українських землях. Правителем Київщини став син Ольгерда Володимир (1362-1394 рр.). Управляв Володимир Київським князівством як цілком самостійний князь: «З Божої ласки князь Київський». У 1471 р. Литва ліквідує Київське князівство й перетворює його на Київське воєводство, що поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти якими правили литовські воєводи. В свою чергу повіти ділилися на волості на чолі з старостами. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Частина території сучасних Олевського (на правобережжі р. Уборті), Новоград-Волинськогой Барановського (на правому березі р. Случі) районів входила до Волинського воєводства.
2. Політика князя Вітовта в нашому краї.
Таким чином, перша літописна згадка про місто Житомир датується 1392 роком. Після того його назву ми досить часто зустрічаємо в різних історичних документах. Населення нашого краю не чинило опору литовським князем, оскільки ті дотримуються щодо українських територій правила: «Ми старину не рушимо, а новини не вводимо». Місцеві феодали зберегли свою власність, а самі руські землі залишались автономними, тобто управлялись своїми ж князями. Зберегла свої позиції і православна церква. Руська мова була визнана другою державною Великому Князівстві Литовському, нею писали літературні твори, літописи. Отже, правове становище наших земель в складі Литовського князівства було досить високим. А держава називалась Литовсько-Руською.
§12 Тема: Соціальний устрій та господарське життя в нашому краї (друга половина XIV – перша половина XVI століття).
|
Українські землі у XIV ст. являли собою розрізнені території, ослаблені монголо-татарським ігом, і стали легкою здобиччю сусідніх країн – Польщі, Угорщини. А в 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литви на наші землі, що полегшувалось ослабленням Золотої Орди. Час загарбання литовським князями Києва та Київської землі, до складу якої входила територія майже всієї сучасної Житомирщини, довго був предметом дискусій істориків. Причиною тому є ІІ-й литовсько-руський літопис, який пов’язує цю подію з іменем князя Гедиміна (1316-1341 р.р.) й датує її 1320 р., та Густинський літопис, що подає розповідь про названу подію, позначаючи її 1362 р. і пов’язує її з іменем литовського князя Ольгерд (1345-1377 р.р.). для нас важливою, що в обох літописах йдеться про загарблення Житомира й Овруча.
Наприкінці XIV століття в Литві відбулася зміна князя. До влади прийшов Вітовт, а Володимир, як розповідає літописець, «бывше в Киеве не всхотел покоры учинили и чолом ударили великому князю Витовту». Тоді, на початку весни 1392 року, Вітовт рушив з військом проти Володимира і на шляху до Києва оволодів Житомиром і Овручем. Після того Володимир був позбавлений князівства, і в Києві почав правити його брат Скиргайло. Ця розповідь є в багатьох літописах литовського періоду. Достовірність цих подій підтверджена дослідженнями відомих українських істориків Володимира Антоновича та Михайла Грушевського.
