Походження літературно-писемної мови східних слов’янПитанняпоходження української літературно-писемної мови не є вирішеним і донині. Затими пам’ятками писемності, що збереглися, ми можемо говорити про існуваннялітературно-писемної мови в ХІ ст. Це Остромирово євангеліє (1056-1057 рр.),Ізборники Святослава 1073 та 1076 рр., новгородські берестяні грамоти та ін. Існуєдекілька точок зору на походженняукраїнської літературно-писемної мови. Ми говоримо про єдинулітературно-писемну мову всіх східних слов’ян на той час, хоч розмовні форми вукраїнській, білоруській і російській мовах уже були різними. 1.Літературно-писемна мова східних слов’ян з походження є старослов’янською(староболгарською), занесеною на Русь із прийняттям християнства. Однак ізсамого початку вона зблизилася з розмовною мовою, почала відрізнятись відстарослов’янської, і тому її назвали церковнослов’янською. Подібне було і в інших народів. Так, єцерковнослов’янська мова „руського ізводу”, „сербського ізводу” та ін. Цетвердження було висунуте І.Срезневським (1849 р.) Пізніше йогопідтримали О.Шахматов, В.Істрін, Л.Булаховський, М.Трубецькой, М.Толстой та ін.Відповідно до традиційної точки зору, у Київській Русі існував білінгвізм: писемною мовою була церковнослов’янська,усне мовлення існувало у вигляді діалектному. Поміж ними існували перехіднігібридні форми – мова юридично-актових текстів. Отже, письмо і літературна мова усхідних слов’ян з’явилися тільки після прийняття християнства, літературна мова– „штучна” писемна слов’янська мова,зрозуміла, але не тотожна народній – постійно зближувалась з народною, аленіколи їй не дорівнювала. 2. У 30-х рокахХХ ст. російський мовознавець С.Обнорський висловив гіпотезупро те, що „руська літературна мова була у власному розумінні руською в усійсвоїй основі ”. Ця руськалітературна мова найстарішої формації була чужа будь-якому впливові з бокуболгарсько-візантійської культури. На цю руську літературну мову пізніше сильновплинула південна болгарсько-візантійська культура. Оболгарення руськоїлітературної мови слід уявляти як тривалий процес, що з віком усе посилювався. Досліджуючи такітвори, як “Руська правда”, “Повчання Володимира Мономаха”, “Слово о полкуІгоревім” та ін., С.Обнорський звернув увагу на те, що у них мало старослов’янізмів, отже, вони були написані літературною мовою,що існувала ще до християнства. Це доводять й інші факти. Насамперед, культураКиївської Русі (будівництво, живопис, літературна творчість) стояла на високомурівні, який мусив бути наслідком довгого попереднього розвитку. Значить, була імова цієї культури, бо саме так відбувається розвиток цивілізації. 3.Л.Якубинський, дослідивши мову тих пам’яток, що й С.Обнорський, доводивперевагу старослов’янської мови Київської Русі аж до кінця ХІ ст. За князюванняВолодимира Мономаха старослов’янська мова була витіснена з обов’язковогодержавного вжитку власне давньоруською літературною мовою. 4. В.Виноградовобстоював думку про існування у східних слов’ян двох типів літературної мови: книжно-слов’янського, що склався на базістарослов’янської, і народно-літературного, початок якого йде з живогонародного мовлення й мови народної творчості. Проникнення наРусь старослов’янської мови й формування книжно-слов’янського типу другоїлітературної мови, за В.Виноградовим, не могло ні обмежитися, ні перешкодитипередачі на письмі і подальшій літературній обробці східнослов’янськоїнароднопоетичної та історико-мемуарної традиції. 5. Ф.П.Філінпропонує таку теорію літературної двомовності в Київській Русі: 1) церковнослов ’ янськалітературна мова з 2 типами: а) власнецерковнослов ’ янська мова – мова богослужебної і прилягаючої донеї літератури, перекладеної або створеної в Болгарії та інших країнах, щочиталася й переписувалася на Русі; б)слов’яноруська мова – мова оригінальних творів, написаних русичами, в якихпереважала церковнослов’янська стихія,але тією чи іншою мірою був наявний східнослов’янський субстрат; 2) давньоруськалітературна мови також із 2 типами: а) мова діловоїписемності й приватного листування з окремими церковнослов ’ янськими вкрапленнями; б) моваповістевої літератури, східнослов’янська в своїй основі, але із широкимвикористанням церковнослов ’ янських засобів.
|
