Андрей Платонов

Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мін. запаси товарно-матер. цінностей для безпереб. вироб. процесу і розраховується в днях запасу. Норматив оборотних коштів – цегрошо­вий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей для забезпечення непевності у виробництві. Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах підприємства визначається множенням середньодо­бового споживання матеріалів і вартісному виразі на норму їх запасу в днях.

Транспортний запас створюється на періодз моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Поточний запас створюється він для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами в період між двома черговими поставками. Підготовчий запас створюється на період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріалів. Резервний (страховий) запас формується на випадок можливих перебоїв у постачанні.

Норматив оборотних коштів у залишках готової про­дукції визначається добутком середньоденного випуску продукції на норму запасу готової продукції на складі в днях. Сукупний норматив власних оборотних коштів під­приємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих їх елементів.

35. Джерела формування оборотних коштів.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на власні, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (доходу тощо) та залучені – це кредити комерційних банків, які використовує підприємство для покриття тимчасових, головним чином сезонних, потреб господарювання та прирівнювані до власних.

Джерелами власних оборотних коштів є:уставний капітал; додатковий капітал; резервний капітал; резервні фонди; фонди накопичення; цільове фінансування і надходження; орендні зобов’язання; нерозподілений прибуток; амортизаційні відрахування. Джерелами залучених оборотних коштів є:довгострокові кредити; довгострокові запозичення; довгострокова оренда основних фондів; короткострокові кредити; короткострокові запозичення; аванси покупців і замовників; кредиторська заборгованість. Джерелами прирівнюваних до власних оборотних ко­штів є:заборгованість підприємства перед працівника по заробі­тній платі; заборгованість бюджету з відрахувань від з/п.

 

 

36. Показники стану і використання ОК.

До показників стану ОК належать: 1. Наявність власних ОК: Вдас. капітал + Забезп. наст. витрат і платежів – Не обор. активи. 2. Коефіцієнт реальної вартості у майні п-ва: Фактична наявність ОК / Майно п-ва.

Показники використання ОК:

1. Оборотність оборотних засобів (К_О), оборотів = ЧД / Середню величину обор. активів. 2 Тривалість 1 обороту оборотних засобів (Д_О), днів=360/ К_О. 3. Оборотність виробничих засобів (К_ОЗ), оборо­тів = Собівартість реаліз. продукції / Сер. вироб. Запаси. 4. Тривалість 1 обороту виробничих засобів (Д_ОЗ), днів=360/ К_ОЗ. 5. Оборотність коштів у розрахунках (К_ОР), оборотів = ЧД / Сер кошти у розрахунках. 6. Тривалість 1-го обороту розрах. капіталу (Д_ОР), днів = 360/ К_ОР. 7. Оборотність дебіторської заборгованості (К_ОД), оборо­тів = ЧД / Сер деб. заборгованість. 8. Тривалість 1-го обороту деб. заборгованості (Д_ОД), днів=360/ К_ОД. 9. Оборотність кредиторської заборгованості (К_КЗ ), обо­ротів = ЧД / Сер кред. заборгованість. 10. Тривалість 1-го обороту кред. заборгованості (Д_КЗ), днів=360/ К_КЗ. 11. Оборотність чистого робочого капіталу (К_ОЧ ), оборо­тів = ЧД /Сер. чистий роб. капітал. 12. Тривалість 1-го обороту чистого робочого капіталу (Д_ОЧ), днів = = 360/ К_ОЧ. 13. Оборотність фінансових активів (К_ОФ), оборотів = ЧД /Сер. фін. Активи. 14. Тривалість 1-го обороту фінансових активів (Д_ОФ), днів=360/ К_ОФ. 15. Оборотність усіх активів (К_ОА), оборотів = ЧД / Сер. активи. 16. Тривалість одного обороту усіх активів, (Д_ОА), днів=360/ К_ОА

37. Необхідність та сутність кредитування під-в

Кредит – це форма позиченого капіталу, що надається на умовах поверненості, строковості, платності (за користу­вання сплачується %).

Суб’єкти: кредитор і позичальник.

Об’єкт – гроші чи товарно-матеріальні цінності, вико­нана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитна угода.

Виділяють два види причин взяття кредиту: 1. Загальноекономічні: товарне виробництво; рух вартості у сфері обігу; комерційні розрахунки. 2. Специфічні: сезонність; розбіжність між нагромадженнями і витратами; відхилення фактично нагромаджених коштів від їх нор­мативу.

За браком власних ОК під-ва залучають банківські кре­дити, кошти інших кредиторів та комерційний кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Отже, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтво­рення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних під-в і появою потреби в них у інших.

38. Ефект фін. важеля (левериджу)

Фінансовий леверидж характеризує використання під­приємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіці­єнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовува­ного підприємством капіталу, що дозволяє йому дістати додатковий прибуток на власний капітал.

Ефект фінансового важеля – приріст до рентабельності власних коштів, які отриманий завдяки використанню кредиту, не дивлячись на платність останнього.

ЕФВ = Диференціал * Плече; Диференціал = ROA = П/А, де П- прибуток. А -; Плече = ПК/ВК, де ПК – позиковий капітал, ВК – власний капітал.

Диференціал фінансового левериджа є головною умо­вою, що формує позитивний ефект фінансового левериджа. Цей ефект виявляється тільки у тому випадку, якщо рівень валового прибутку перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджа, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторингу в процес керування ефектом фінансового левериджа. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів. Насамперед, у період погіршення кон'юнктури фінансового ринку вартість позикових засобів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку.

39. Види, принципи і умови надання банківських креди­тів.

Кредит – це форма позиченого капіталу, що надається на умовах поверненості, строковості, платності (за користу­вання сплачується %).

Найпоширенішим видом кредиту є банківський.

Класифікація банківських кредитів: 1. За метою: для поповнення оборотних коштів; для фі­нансування основних засобів. викуп приватизованого п-ва. 2. За терміном: короткострокові (<1 р.) та довгострокові (>1 р.), у міжнародній практиці середньострокові (2-3 р.). 3. Залежно від відсоткової ставки: з фіксованою або пла­ваючою. 4. За терміном погашення: термінові, відстрочені, прострочені. 5. Залежно від наявності чи відсутності посередників: пряме і непряме.

Принцип строковості – кредит має бути погаш. у ви­значений строк. Принцип повернення – к-т має бути погаш. у строк, визнач. кред. угодою. Принцип забезпечення кредиту озн. наявність у п-ва юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту. Принцип платності – п-во має внести в банк певну плату за коритування кредитом.

Процедура отриманні кредиту здійснюється в такій послідовності: 1.Попередні переговори. 2.Поданні в банк заяви та інших документів на отри­мання кредиту. 3.Оцінка банком ефективності комерційної угоди п-ва. 4. Згода банку на надання кредиту. 5. Підписання кредитного договору та договору застави між під-вом та банком. 6. Надання кредиту. 7.Контроль банку за виконанням п-вом умов кредиту­вання.

40. Комерційне кредитування п-в.

Комерц. кредит – конкретна угода між двома п-вами – кредитором і позичальником. Постачальник надає відстрочку платежу, покупець передає йому вексель як боргове свідчення й зобов’язання платежу.

Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва Основна мета комерційного кредиту — прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

В ролі кредитора виступають не юридичні особи, що зв’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг. Надається тільки в товарній формі. Позиковий капітал інтегровано з промисловим або тор­говим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансо­вих компаній. Середня вартість комерційного кредиту завжди нижча за серед­ню ставку банківського відсотка. Плата за комерційний кредит включається в ціну то­вару.

41. Вексельна форма розрахунків

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між по­стачальником і покупцем з відстрочкою платежу, які оформ­люються векселем. Вексель - це письмове безумовне зобов'я­зання, боргова розписка, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну при­роду. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Простий (соло-вексель) виписується і підписується по­купцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заста­вою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачу­ється в термін, указаний у документі, називається строковим. Доміцильований вексель - це такий, у якому застере­жено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці).

42. Лізингове кредитування підприємств

Лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лі­зингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

Функції: 1) фінансова (полягає у звільненні під-ва від одномоментної повної оплати придбаних осн. фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту; у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг); 2) в иробнича (полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу); 3) збутова (полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку).

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме майно: машини та обладнання; засоби обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі та споруди; інші основні фонди.

Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Лізинг виступає як інструмент відшкодування вкладеного капіталу. Підприємство - лізингоодержувач також здобуває пере­ваги: лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів; під-ву простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізинг дає під-ву більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів. Недоліки: вартість лізингу для лізингоодержувача вища, ніж вартість звичайної позики; складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складної організації.

43.Сутність основних засобів та їх відтворення

Основи засоби - матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання яких становить понад 1 рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адмін. і соц.-культ. функцій.

За П(С)БО вони поділяються на такі групи: 1)основні засоби: будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, трансп. засоби, інструменти, прилади, інвентар, 2) інші осн. засоби; 3) інші необоротні матер. активи: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матер. активи, тимчасові споруди, інвентарна тара.

Відтворення о/з - процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення. За простого здійснюється заміна окремих зношених частин о/з або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється попередня виробнича потужність. Розширене передбачає кількісне та якісне збільшення діючих о/з або придбання нових о/з, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Характерні ознаки процесу: о/з поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію; у процесі одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості; за допомогою амортизац. відрах здійснюється нагромадження в грош формі частково перенесеної вартості о/з на готову продукцію; о/з поновлюються в натур формі протягом тривалого часу.

44.Показники стану та ефективності використання основних засобів

До показників, які характеризують забезпеченість під­приємства осн. засобами, належать: 1. Фондомісткість характеризує забезпеченість під-ва осн. засобами: Фк/Вп (Фк - балансова вартість осн. засобів, Вп - вартість виробленої прод). 2. Фондоозброєність показує величину осн. засобів на 1 працівника: Фк / Ч (середньооблікова чисельність працівників). 3. Коеф-т реальної вартості осн. засобів у майні під-ва відображає питому вагу залишкової вартості осн. засобів у заг. вартості майнап-ва: Фз/М (Фз - залишкова вартість осн. засобів, М - вартість майна п-ва).

Стан основних виробничих засобів характеризують: 1. К-т зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. К-т зносу визначається відношенням суми зносу осн. засобів до балансової вартості основних засобів. 2. К-т придатності основних засобів розраховується за формулами: Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз. Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності. 3. Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами: Ко = Фу/Фк; Кв = Фв/Фк, де Ко – к-т оновлення основних засобів; Фу - вар­тість введених осн. засобів за звітний період; Кв – к-т вибуття осн. засобів; Фв - вартість виведе­них осн. засобів за звіт. період.

До показників, які характеризують ефективність викори­стання основних засобів, належать: 1. Фондовід­дача: Фв = Вартість вироб. продукції за звітний період/Балансова вартість осн. засобів на кінець звіт. періоду. 2. Рентабельність = Заг. прибуток за звітний пе­ріод / балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

 

 

45. Знос і амортизація основних засобів

Розрізняють два види зносу основних засобів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засо­бами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від особливостей технолог. процесу; якості обслуговування осн. засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до осн. засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Повний знос передбачає повну заміну зношених основ­них засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефектив­них машин та устаткування.

Амортизація - це процес поступового перенесення варто­сті основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду ви­значаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.

46.Сутність і склад капітальних вкладень

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підпри­ємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ - "Капітальні витрати", II розділ "Надходження коштів".

У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологі­чна структура капітальних вкладень відображає співвідно­шення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устатку­вання; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентаря; проектні роботи; інші затрати. Відтворювальна структура капітальних вкладень вклю­чає в себе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підпри­ємств.

47. Джерела і порядок фінансування кап. вкладень

Фінансування капітальних вкладень здійснюється за ра­хунок власних і залучених коштів. Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів: від оподаткування доходів підприємс­тва; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень під-ва тощо.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінан­сування капітальних вкладень можуть бути: 1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудо­вих колективів; 4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

До позичених та залучених коштів належать: довгостро­кові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підпри­ємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.

48. Оцінка фін. стану під-ва, її необхідність і значення

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансо­вих відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розмі­щення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Основними завданнями аналізу фін. стану є: до­слідження рентабельності та фінансової стійкості під-ва; дослідження ефективності використання майна (капі­талу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами; об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства тощо.

За організаційними формами проведення виділяють 2 види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрі­шній провадять фахівці самого підприємства. Зовнішній – здійснюють аналітики, які не мають доступу до його внутрі­шньої інформаційної бази. За обсягом дослідження виділя­ють повний та тематичний фінансовий аналіз підприємства.

49. Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: балансу (ф № 1); звіту про фінансові результати (ф № 2); звіту про рух грошових коштів (ф № 3); звіту про власний капітал (ф № 4); дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансо­вого стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну).

Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства є відкритою. Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності – це є закритою інформацією.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності. Вона повинна уможливлювати: оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підпри­ємством; оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання; прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

50.Оцінка ліквідності.

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'я­зань. Ліквідність підприємства характеризується співвідно­шенням величини його високоліквідних активів і коротко­строкової заборгованості.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

1. К-т абсолютної ліквідності = Грошові кошти/Поточні зобов’язання. Рекомендоване значення - 0,2-0,5. 2. К-т швидкої ліквідності = Грошові ко­шти + Дебіторська заборгованість/Поточні зобов’язання – 0,3-1. 3. К-т поточної ліквідності = Оборотні ак­тиви/Поточні зобов’язання – 1-2.

Якщо коефіцієнти мають менше значення за рекомендо­ване підприємство є неплатоспроможним, якщо більше – підприємство неефективно використовує свої кошти.

Баланс є ліквідним, коли: А1>П1, А2>П2, А3>П3; А4<П4, де А1 – найбільш ліквідні активи (гроші); А2 – активи, що швидко реалізуються (дебіторська заборгова­ність); А3 – активи, що повільно реалізуються (запаси); А4 – активи, що важко реалізуються (необоротні активи), П1 – найбільш строкові зобов’язання (за 1 міс. Кредиторська заборгованість), П2 – короткострокові пасиви (кредити), П3 – довгострокові пасиви (кредити), П4 – постійні пасиви (власний капітал).

51. Оцінка структури капіталу

Показники структури капіталу відображають співвідно­шення власних і позикових коштів в джерелах фінансування компанії, тобто характеризують ступінь фінансової незалеж­ності компанії від кредиторів.

К-т фінансової незалежності розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність (0,5-0,8). К-т фін. залежності - відношення позикового капіталу під-ва до підсумку балансу і показує питому позикового капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність (0,2-0,5). К-т фінансування розраховується як співвід­ношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів (> 0,5). К-т капіталі­зації - розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу. Характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань. (0,25-1). К-т маневреності влас. капіталу – відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу. Показує, яка частина власного капіталу використо­вується для фінансування поточної діяльності. К-т структури позик. капіталу – розраховується як відношення короткострокових зобов’язань до позико­вого капіталу. Характеризує частку короткострокових зобов’язань у структурі позик. капіталу. К-т оборотності влас. капіталу відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини влас. капіталу підприємства. Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення ЧП під-ва до влас. капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів даного підприємства.

52. Оцінка ділової активності.

Узагальнюючими показниками оцінки фінансового стану підприємства є показники його ділової активності

Аналіз цих показників дає змогу оцінити в динаміці обо­рот­ність усього власного капіталу, мобільних, оборотних коштів, го­тової продукції, дебіторської та кредиторської заборгованості, фондовіддачі основних засобів. На цій основі можна висновувати щодо наявних резервів прискорення обороту всіх перелічених складових майна та коштів підпри­ємства, а отже — щодо стану його ділової активності.

Загальна оборотність капіталу	Виручка від реалізації продукції
Підсумок балансу
Оборотність мобільних коштів	Виручка від реалізації продукції
Підсумок II та III розділу активу балансу
Оборотність матеріальних оборотних коштів	Виручка від реалізації продукції
Підсумок 11 розділу активу балансу
Оборотність готової про­дукції	Виручка від реалізації продукції
Готова продукція
Оборотність дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації продукції
Дебіторська заборгованість
Середній строк обороту де­біторс заборгованос	360*Дебіторська заборгованість
Виручка від реалізації продукції
Оборотність кредиторсь­кої заборгованості	Виручка від реалізації продукції
Кредиторська заборгованість
Середній строк обороту кре­диторської заборгованості	360*Кредиторська заборгованість Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
Фондовіддача осн. засобів та ін. не обор. активів	Виручка від реалізації продукції
Підсумок І розділу активу балансу
Оборотність власного капіталу	Виручка від реалізації продукції
Підсумок І розділу пасиву балансу

53.Оцінка прибутковості

Управляти проце­сом створення прибутку - означає управляти обсягами реалізації продукції, тобто кількістю та ціною продукції, здійснювати господарську діяльність з найменшими втратами у вигляді штрафів та інших санкцій.

Показники: 1) к-т, що характеризує рентабельність поточних витрат, тобто скільки прибутку припадає на 1 гривню витрат: К=Пр*100% / В; 2) к-т дохідності авансованих вкладень, що харак­теризує, скільки прибутку припадає на 1 гривню, вкладену в ос­новні засоби підприємства 0₃: К = Пр*100%/ Оз; 3) к-т рентабельності сукупних вкладень К₃, що характеризує, скільки прибутку припадає на 1 гривню сукупних вкладень: К=Пр*100% / О_З+ФОП; 4) к-т валового прибутку, що показує, чи ефекти­вно використовуються матер. ресурси та РС в процесі здійснення виробничо-комерційного або торгово-технологічного процесу: К=Пр/Вр(виручка); 5) к-т ЧП, що є узагальнювальним показником роботи підприємства, бо порівнює чистий прибуток підприємства та виручку: К = Чистий прибуток/Виручка від реалізації; 6) к-т окупності власного капіталу, що визначає прибутковість та дохідність підприємства, в яке вкладено певний власний капітал: К = Чистий прибуток/Власний капітал.

54. Суть фінансового планування

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джере­лами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є: * забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;* установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарю­вання, банками, страховими компаніями;* визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;* виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріаль­них, трудових та грошових ресурсів;* здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізація план. рішень; економіко-математичне моделювання.

55. Зміст фінансового плану підприємств та порядок складання

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові: - прогноз обсягів реалізації; - баланс грошових надходжень та витрат; - таблицю доходів та витрат; - прогнозований баланс активів та пасивів підприємства; - розрахунок точки беззбитковості.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи: 1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточ­ного року. 2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показни­ків, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники. 3. Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузго­дженні доходів та витрат.

56. Економічна суть, склад та структура балансу підприємства ф. №1.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. За своєю формою він являє собою таблицю, розділену на дві частини, у якій, з однієї сторони (в активі), відбиваються засоби підприємства, а з іншої (у пасиві) - джерела їхнього утворення.

Р. 1 "Необор. активи"; поєднує активи не при­значені для продажу, а використовуються для виробництва продукції, її транспортування і збереження. Р. 2 "Обор. активи"; включає оборотні активи підприємства, що приймають участь у виробничо-технологі­чному процесі, боргові права підприємства, а також коротко­строкові фінансові зобов'язання і кошти. У складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Пасив балансу складається з 5 розділів: власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, що відображає нараховані у звітному періоді майбутні витрати на платежі. У 3 р. „Довгострокові зобов’язання” показу­ється сума заборгованості підприємства банкам за отрима­ними від них позиками, яка не є поточною. 4 р. "Поточні зобов'язання"; включає короткострокові (до 1 року) кредити банків і позики, а також притягнуті в ході розрахунків засоби кредиторів. 5 р. «Доходи майбутніх періодів» відображає доходи, отримані у попере­дньому або звітному періоді, але належать до доходів наступних звітних періодів.

57. Екон. суть і склад «Звіту про фін. рез-ти» ф. №2.

У Звіті про фінансові результати відображається інфор­мація про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Метою складання Звіту про фінансові результати є на­дання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Звіт про фінансові результати складається з трьох розді­лів: I. Фінансові результати. II. Елементи операційних витрат. III. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Цей звіт дає можливість користувачам оцінити ділову активність підприємства та його фінансову привабливість без перенасичення інформації випадковими прибутками або збитками. Розмежування показників за видами діяльності дозволяє оцінити прибутковість кожного напрямку діяльно­сті та прийняти рішення щодо пріоритетності того чи іншого напрямку.

У ІІ розділі роз­кривається інформація про операційні витрати підприємства, понесені в процесі діяльності протягом звітного періоду.

Розділ III „Розрахунок показників прибутковості акцій" Звіту про фінансові результати заповнюється виключно акціонерними товариствами, прості акції або потенційно прості акції яких продаються і купуються на фондових біржах, а також товариствами, що перебувають у процесі випуску таких акцій.

58. Фінансова криза

Фінансова криза - фаза розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.

Екзогенні фактори: * спад кон'юнктури в економіці в цілому; * значний рівень інфляції; * нестабільність законодавства; * криза окремої галузі; * сезонні коливання; * посилення монополізму на ринку; * дискримінація під-ва органами влади та управління; * політ. нестабільність у країні місцезнахо­дження під-ва або в країнах підприємств-постачаль­ників сировини; * конфлікти між засновниками.

Ендогенні фактори: 1.Низька якість менеджменту. 2.Дефіцити в організаційній структурі. 3.Низький рівень кваліфікації персоналу. 4.Недоліки у виробничій сфері. 5.Прорахунки в галузі постачання. 6.Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7.Прорахунки в інвестиційній політиці. 8.Брак інновацій та раціоналізаторства.9.Дефіцити у фінансуванні. 10.Цілковитий брак контролінгу.

Наслідки: * утрата клієнтів та покупців готової продук­ції; * зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції; * неритмічність виробництва, неповне заванта­ження потужностей; * зростання собівартості * збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понадно­рмових запасів;* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів; * суттєве зменшення обсягів реалізації.

59. Фінансова санація

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспромож­ності, ліквідності, прибу