Література. 1.Боррадори Дж. Американский философ: Беседы с Куайном, Дэвидсоном, Патнэмом, Нозиком, Данто, Рорти

1.Боррадори Дж. Американский философ: Беседы с Куайном, Дэвидсоном, Патнэмом, Нозиком, Данто, Рорти, Кейвлом, МакИнтайром, Куном. /Дж.Боррадори; [перев. с англ.]. – М.: Дом интеллектуальной книги, Гнозис, 1998.

2.Вайцзеккер К.Ф. Физика и философия [Електронний ресурс] /К.Ф.Вайцзеккер //Вопросы философии. – 1993. – № 1. – С. 115-125. − Режим доступу: //philosophy.ru/library/vopros/10.html)

3.Гайдеггер М. Шлях до мови /Дорогою до мови /Мартін Гайдеггер; [пер. з нім. В.Кам'янця]. – Л.: Літопис, 2007.

4.Карнап Р., Хан Х., Нейрат О. Научное миропонимание – Венский кружок [Електронний ресурс] /Р.Карнап, Х.Хан, О.Нейрат; [пер. с нем. Я.Шрамко]. −, 2003. − Режим доступу: //www.philosophy.ru/libriary/carnap/wienerkr.html

5.Куайн У.В.О. Слово и объект /У.В.О. Куайн; [пер. с англ.]. – М.: Логос, Праксис, 2000.

6.Кун Т. Структура научных революций /Т.Кун; [сост. В.Ю.Кузнецов, пер. с англ.].– М.: ООО «Издательство АСТ», 2002.

 

Summary

Komar O. Language as Humanity Form and Existential Content of Science. This article is devoted to the study of the essential role of language in the scientific world picture. Language of science unites both humanities and hard sciences because it always remains a mode of human existence. Methodological aspect of the article is devoted to demonstration of the solution of the incommensurability’s of paradigms problem by using theory of radical translation. Keywords: language, incommensurability of paradigms, radical translation, concept, scientific terms.

УДК 165

Михайло Тарахтєй

Одеський політехнічний інститут

ПОЯСНЕННЯ ТА ПОЯСНЮВАННЯ

Логіка аналізу проблеми показує, що у пізнавальному акті пояснення потрібна чітка методологічна дистинкція динамічного та статичного аспектів,що дає змогу розрізнити пояснення і пояснювання.

Ключові слова: дедуктивно-номологічна модель, експлананс, експланандум, пояснення, пояснювання.

Дослідженням проблематики наукового пояснення присвячена досить велика кількість робіт. Так, відомо, що вже Аристотель визначав пояснення як логічне міркування. Зокрема він розрізнював силогізми про те що – є і про те, чому є [1, с.319]. Однак, безпосередньо поясненням зацікавилися лише у ХХ сторіччі, – після того як були надруковані дослідження філософів позитивістського напряму: Дж.Ст.Міля, К.Поппера, К.Гемпеля і П.Оппенгейма та барона фон Врігта [2,3]. Найбільшої славнозвісності в науковому вимірі, стосовно проблеми пояснення, набула саме стаття Гемпеля – Оппенгейма«Логіка пояснення» 1948 р., у якій була остаточно сформульовано класичну модель наукового пояснення, яка отримала назву «дедуктивно-номологічної». Ця обставина, у свою чергу, свідчить про те, що з формальної точки зору пояснення було досить добре проаналізоване. Крім того, було також вказано і на можливість змістовного аналізу пояснення [4, с.132-162], що, відповідним чином, зумовило методологічну потребу розрізнювати статику та динаміку в процедурі пояснення. І якщо статика, як ми бачимо, вже досить ретельно відпрацьована, натомість динаміка, навпаки, потребує подальших досліджень. Один з можливих напрямків плідної розвідки пояснення, зокрема його динамічного аспекту, є розрізнення «пояснення» та «пояснювання». Обґрунтування цього і є метою статті.

Нагадаємо суть класичної дедуктивно-номологічної (DN) моделі пояснення, винахідниками якої вважаються К.Поппер (Popper), К.Гемпель (Hempel), та П.Оппенгейм (Oppenheim). Згідно з переконаннями авторів (DN) моделі пояснення – Гемпеля та Оппенгейма – пояснити будь-яку подію означає дати відповідь на питання: «чому вона, ця подія відбулася?». Для того, щоб це зробити необхідно встановити, зафіксувати дедуктивний зв’язок між двома типами тверджень – експланандумом – xpd – (пояснювальним) та експланансом – xpn – (пояснюючим). Під експланандумом розуміється твердження, яке описує подію, яку треба пояснити, а під експланансом – сукупність положень (засновків) які залучаються для того, щоб здійснити пояснення. Щодо структури пояснення, то експлананс має обов’язково містити у собі універсальний закон L (або низку універсальних законів L₁, L₂, … L_n) і твердження-положення (висловлювання або судження) про антецедентні умови цього явища (події) С₁, С₂, … С_k. – Інакше сенс номологічного (від грець. – nomos – закон) пояснення полягає у тому, щоб деяку подію (наприклад – розривання нитки), зафіксовану описовим фактуальним твердженням (або висловлюванням), підвести під загальне положення (судження) – закон. – «Завжди, якщо нитка навантажується понад межу її міцності, тоді вона (нитка) розривається». «Таким чином, – зазначає фундатор дедуктивно-номологічної моделі пояснення Карл Поппер, розкриваючи структуру (DN) пояснення, – для повного каузального пояснення необхідні висловлювання двох різних видів: 1) універсальні висловлювання, тобто гіпотези, які мають властивості природних законів, та 2) сингулярні висловлювання, які відносяться тільки до специфічної обговорюваної події і які я називатиму «початковими умовами» [2, с.83]. Отже, щось пояснити, в методологічному сенсі, означає підвести це явище під закон, – категоричне судження. А оскільки будь-яке явище (подія) завжди фіксується тільки поодиноким твердженням, отже пояснення, таким чином, набуває структури, аналогічної до структури дедуктивного висновку. У такому висновку, як відомо, думка зазвичай рухається від загального (судження) до одиничного. Власне, на підставі подібності структури пояснення до дедукції, зазначена модель пояснення і була поіменована «дедуктивною». Спрощена схема цього пояснення має наступний вигляд:

Завжди, якщо С, тоді і Е і С

отже – Е.

Після, переконливої статті Гемпеля–Оппенгейма «Дослідження з логіки пояснення» (рік публікації – 1948), науковий світ цілком прийняв запропоновану дедуктивно-номологічну модель наукового пояснення. З тих часів, праці Поппера, Гемпеля та Оппенгейма «з проблеми пояснення стали класичними» [5, с.305]. Навіть тепер простежується домінування у сучасній методології наукового пізнання виключно цієї концепції наукового пояснення [6, с.241].