Професійні підприємці-посередники лізингових операцій

Тип суб’єкта	Характеристика, права та обов’язки
Дистриб’ютори	· діє від свого імені на основі незалежних відносин як з виробниками, так і з покупцями лізингового майна; · встановлюють ціни, вивчають ринок, вказують сервісні послуги.
Ділери	· дрібні незалежні підприємці, які за свій рахунок закупають необхідне обладнання та продають споживачам, можуть брати участь в рекламі та сервісному обслуговуванні техніки;
Брокери	· діють за дорученням та за рахунок клієнтів; · зводять зацікавлені сторони, але не беруть на себе ризик;
Комісіонери	· здійснюють операції від свого імені, але за рахунок комітента (клієнта); · відповідають за збитки, якщо перевищують свої повноваження;
Маклери	· підбирають та зводять зацікавлені сторони для операції, але самі в них не беруть участь; без офіційної згоди сторін не можуть здійснювати операції;
Консигнатори	· отримують від виробника обладнання (майно) на умовах комісії та організують його реалізацію за цінами, не нище встановлених продавцями; · право власності на майно залишається за постачальником
Довірені (представники)	· здійснюють операції від імені та за дорученням своєї фірми; · діють в межах встановлених в угоді-дорученні повноважень;
Агенти виробників (споживачі)	· діють за рахунок та від імені клієнта на визначеній території; · повноваження мають не на одну конкретну операцію, а на узгоджений термін;
Комівояжери	· не лише продають, але й здійснюють постачання об’єкта лізингу користувачу; · представники фірми;
Посилторгівці	· реалізують лізингове майно шляхом розсилки каталогів потенційним покупцям-лізингоотримувачам;
Консультанти	· проводять дослідження в ділових колах з оплатою в процентах від операцій; · не беруть участь в доходах та не дають гарантії замовнику

 

З метою підтримки фінансово-господарських процесів на певному визначеному державою рівні органи державного управління беруть активну участь у лізингу, регулюючи економічну активність суб’єктів лізингового бізнесу, створюючи сприятливі умови для підвищення зацікавленості та ініціативності всіх суб’єктів організації та здійснення лізингового бізнесу тощо. Такий вид бізнесу вигідний державі. Адже:

1. Це ефективний спосіб інвестування, через який скорочується потреба у кредитах, опановується альтернативний шлях фінансування, а отже підвищується ефективність економіки;

2. Лізинговий бізнес об’єктивно доповнює традиційні джерела фінансування економіки, такі як пряме фінансування та кредитування;

3. Лізинг сприяє розвитку конкуренції у сфері фінансових послуг;

4. Лізинговий бізнес спонукає економістів-практиків опановувати новації фінансового та кредитного аналізу;

5. Лізингова форма капіталовкладень сприяє орієнтації діяльності суб’єктів господарювання на потреби виробництва;

6. Лізинговий бізнес може стимулювати виробничі інвестиції при високих ставках позичкових процентів;

7. Лізинг як форма інвестицій сприяє розвитку ринкової інфраструктури та сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв’язків.

Для української економіки лізинговий бізнес має особливе значення через нижчезгадані фактори.

Перш за все, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовій формі, що викликає певні складнощі, а в товарній, що вкрай необхідно для розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства та транспорту.

По-друге, сума лізингових операцій не враховується при підрахунках національної заборгованості, і тим самим країна отримує додаткову можливість більш повно використати ліміти кредитної заборгованості, що встановлені Міжнародним валютним фондом для країн-позичальників, зокрема, України.

По-третє, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інвестиційних, акціонерних та інших товариств, що знаходяться безпосередньо в Україні, а це спонукає розвиток інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання.

По-четверте, лізинг привабливий для українських споживачів і тим, що він надає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі необхідного устаткування, отримати його у тимчасове користування до того ж - на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу. Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансування здійснюється коштами фонду розвитку, який формується з прибутку, після його оподаткування в установленому законодавством порядку. Крім того, підприємству слід сплачувати податок на додану вартість. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладенні контракту на надання лізингових послуг. Лізингові платежі, які сплачуються лізингоотримувачем, входять до собівартості продукції, яку він виробляє, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості лізингового устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, так і на викуп лізингового устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Беручи до уваги спорідненість понять оренди та лізингу, а в окремих випадках - навіть ототожнення цих понять, а також певну подібність лізингу, кредиту та інвестиції стає зрозумілою потрійна природа лізингових відносин. З одного боку, лізинг уособлює товарні відносини, що реалізуються за певний проміжок часу та на принципах повернення. Отже, в основі лізингу лежать орендні відносини. З іншого боку, лізинг - це довготермінові вкладення у матеріальній формі з метою отримання прибутку або комерційного доходу всіма суб’єктами лізингового бізнесу. Отже лізинг виступає формою інвестицій.

Надаючи лізингоотримувачу складові основного капіталу, лізингодавець у встановлений термін може їх повернути на основі принципів строковості та поверненості. За свою послугу лізингодавець отримує винагороду у вигляді лізингових платежів - чим і забезпечується реалізація принципу платності. Таким чином, лізинг за своїм змістом відповідає кредитним відносинам та зберігає суть кредитної операції.

При визначенні видів лізингу виходять перш за все з ознак класифікації, до яких, як правило, відносяться: склад учасників лізингової угоди, тип об`єкту лізингу, ступінь його окупності, умови амортизації, обсяг обслуговування, сектор ринку, характер лізингових платежів, методи фінансування лізингу, тощо. В сучасних умовах існує безліч дрібних або специфічних та рідко вживаних типів лізингу, що пояснюється широко масштабністю сфери лізингового бізнесу, складністю взаємозв’язків між сторонами лізингової угоди, відсутністю жорстких меж між класифікаційними ознаками.

Види лізингу доцільно систематизувати за двома укрупненими групами ознак (див.рис.7.10): основні та особливі/специфічні.

В залежності від складу учасників угоди, розрізняють прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно передає об’єкт у лізинг (двохстороння угода); та опосередкований лізинг, коли передача майна здійснюється через посередника. В останньому випадку має місце класична трьохстороння операція або при складних лізингових операціях - багатостороння операція з великою кількістю суб’єктів угоди.

Окремо слід виділити сублізинг, який згідно Закону України „Про фінансовий лізинг” представляє собою вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Лізингоотримувач має право надати об’єкт лізингу в користування третій особі із збереженням юридичної сили взаємовідносин між основними суб’єктами лізингового бізнесу.

За характером майна виділяють лізинг рухомого майна (машинно-технічний лізинг), нерухомості, а також доцільно виділяти лізинг нематеріальних активів.

За терміном дії лізингових угод виділяють фінансовий та оперативний лізинг.

До фінансового лізингового бізнесу відносяться, як правило, контракти, що передбачають сплату напротязі чітко встановленого (основного або базового) строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку.

У Законі України “Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг визначено як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Лізингові операції такого типу представляють собою операцію із спеціального придбання майна у власність та наступною передачею його у тимчасове володіння та користування на термін, що наближується по тривалості до терміну його експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. На протязі терміну договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна та отримує прибуток від фінансової операції, а лізингоотримувач набуває прав власності після закінчення дії договору лізингу (див.рис.7.11).

Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг виступають:

- лізингодавець придбаває майно не для власного користування, а спеціально для передачі його в лізинг;

- право вибору майна та його продавця належить користувачу;

- продавець майна знає, що майно спеціально придбавається для передачі його в лізинг; майно безпосередньо постачається користувачу та приймається ним в експлуатацію;

- об'єкт лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача;

- претензії за якістю майна, його комплектності, виправленню дефектів на протязі гарантійного терміну лізингоотримувач спрямовує безпосередньо продавцю майна;

- ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до лізингоотримувача після підписання акту приймання-передачі майна в експлуатацію.

 

 

 

Рис.7.11.Схема руху грошових потоків при організації