Вибір і позначення шорсткості поверхонь

 

Шорсткість поверхонь деталей визначається мікронерівностями, які з'являються в результаті обробки цих поверхонь. Для кількісної оцінки шорсткості ДСТУ 2452–94 встановлює шість параметрів: висотних – , , ; крокових – ; відносну опорну довжину профілю – , де - рівень перерізу профілю.

Переважно рекомендують використовувати параметр – середнє арифметичне значення нерівності профілю в межах базової довжини у мкм. Допускається також використовувати параметр – середня арифметична висота нерівностей за десятьма точками. Це сума середніх абсолютних значень висоти п'яти найбільших виступів та глибини п'яти найбільших западин профілю в межах базової довжини у мкм.

Значення параметрів та вибирають з рядів таблиці (ТОСТ 2789–73). Для виконання графічної частини проекту переважно вико­ристовують такі значення параметрів:

 

	50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; 0,1 0,05; 0,025; 0,012
	200; 100; 50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; 0,1 0,05; 0,032

 

На кресленнях значення параметру вказують, згідно додатку до ГОСТ 2.309–73 від 28.05.2002р. (див. рис. 3.6).

Цей стандарт передбачає три типи №1, №2, №3 (на рис. 3.3) умовних знаків для позначення шорсткості поверхні на кресленні:

№1 – для позначення шорсткості поверхонь, вид обробки яких кон­структором не встановлений.

№2 – для позначення шорсткості поверхонь, утворених видаленням шару металу (точіння, фрезерування, свердління, травлення);

№3 – для позначення шорсткості поверхонь, що утворюються без ви­далення шару металу (лиття, штампування, прокатування), або повер­хонь, які не обробляються за цим кресленням;

У разі необхідності кожен із знаків може мати поличку. Біля умовного знака можна вказати (крім параметрів шорсткості) базову довжину, по­значення напряму нерівностей та інші додаткові дані. Значення параме­тра шорсткості треба вказувати обов'язково. Інші дані вказують у разі необхідності.

 

Умовні знаки на полі креслення мають розміри, вказані на рисунку 3.3.

 

 

Рисунок 3.3 – Розміри і форми знаків шорсткості.

На полі креслення знаки шорсткості поверхонь розміщають на лініях контуру, на виносних лініях (ближче до розмірної лінії) та на поличках ліній–виносок (рис. 3.6).

Знак шорсткості слід наносити з боку обробки поверхні. Розмір шриф­ту цифр значення параметра шорсткості повинен бути таким самим, як і розмірних чисел на полі креслення.

При виконанні креслень проекту можуть бути два випад­ки позначення однакової шорсткості для групи поверхонь.

- Якщо шорсткість усіх поверхонь деталі однакова, її позначення роз­міщують у правому верхньому куті креслення, а на контури деталі не наносять (рис. 3.4).

- Якщо шорсткість однакова лише для частини поверхонь деталі, то в правому верхньому куті креслення розміщують позначення однакової шорсткості (як і в першому випадку) і до того ж знак «решта». Тоді на контурах деталі позначають лише ту шорсткість, яка відрізняється від вже вказаної у правому верхньому куті креслення (рис. 3.5). У цьому разі розміри знака, що стоїть у дужках (знак «решта»), повинні бути та­кими самими, як і знаків на контурах деталі, а розміри і товщину ліній знака однакової шорсткості беруть у 1,5 раза більшими. Позначення роз­міщують на такій же відстані від внутрішньої рамки креслення, як у попередньому випадку.

 

Рисунок 3.4 – Позначення однакової шорсткості всіх поверхонь

 

Рисунок 3.5 – Позначення однакової шорсткості решти поверхонь.

 

При встановленні шорсткості поверхонь конкретні значення параметрів визначають таким чином, щоб задовольнити експлуатаційні вимоги, не викликаючи при цьому надмірного подорожчання виготовлення деталі.

 

 

 

Рисунок 3.6 – Приклади позначення шорсткості