Поняття виконавчого провадження.

 

Виконавче провадження(ВП) - це діяльність уповноважених суб’єктів щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані у добровільному порядку. ВП здійсн. На підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України Про виконавче провадження, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями, що підлягають примусовому виконанню: рішення, ухвали і постанови судів у цив. та админ. справах; судові накази, вироки, ухвали постанови судів у кримінальних справах та справах про админ делікти у частині майнових стягнень; рішення ін. суб’єктів розгляду справ про админ делікти у випадках, передбачених законом; рішення, ухвали, постанови господар. та третейських судів; рішення Європ. Суду, інозем.судів, арбітражів, виконавчі написи нотаріусів, рішення комісій з трудових спорів, постанови держ.виконавця про стягнення штрафного збору, витра на проведення виконавчих дій, накладання штрафу. Рішення органів держ. влади у випадках, передбач законом; визнана у встанов. порядку претензія тощо.

 

 

Поняття адміністративної юстиції та ї зв’язок з адміністративним процесом.

 

У демократичних державах обов'язковим є судовий контроль за тим, як виконавча влада додержує приписи закону. Механізм цього контролю спрацьовує внаслідок оскарження громадянами та іншими особами актів, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або посадових осіб. Для здійснення такого контролю створюються спеціалізовані суди, до компетенції яких віднесено розгляд спорів (конфліктів) у сфері державного управління.

При цьому маються на увазі конфлікти між особою і владними органами з приводу легітимності прийнятих останніми актів і вчинених ними дій. У цьому полягає докорінна відмінність адміністративної юстиції від судового розгляду справ про адміністративні проступки (правопорушення), суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. Адже вчинки останніх підсудні загальним судам. Адміністративна ж юстиція запроваджується з іншою метою і являє собою систему спеціалізованих адміністративних судів, покликаних вирішувати не конфлікти, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спори, зумовлені управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів. Саме цим і пояснюється, чому даний вид юстиції зветься адміністративною.

В цілому адміністративна юстиція являє собою систему судових органів (судів), які контролюють дотримання законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку публічно-правових спорів, що виникають у зв'язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Конституція України визначила конкретні орієнтири для побудови нової судової системи, яка могла б ефективно виконувати свою роль щодо здійснення правосуддя. Ці орієнтири для побудови системи судів визначені у ст. 125 Конституції України, яка передбачає єдину систему судів загальної юрисдикції, сформовану за принципами територіальності та спеціалізації.

7 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про судоустрій України» у новій редакції, в якому було визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою держави. У частині другій підпункту 16 пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень згаданого Закону записано, що формування системи адміністративних судів здійснюється протягом трьох років (тобто до червня 2005 p.).

 

 

64. Правове забезпечення виконавчого провадження.

 

 

65. Порядок примусового виконання рішень про застосування не матеріальних заходів впливу.