Виникнення та історичні передумови розвитку глобалістики

НЕЛЬЗЯ

1) Всем подряд сообщать частную информацию.

2) Нельзя открывать вложенные файлы электронной почты, когда не знаешь отправителя.

3) Нельзя рассылать самому спам.

4) Нельзя грубить, придираться, оказывать давление.

5) Никогда не распоряжайся деньгами твоей семьи без разрешения старших. Спроси родителей.

6) Встреча с Интернет-знакомыми в реальной жизни, бывает опасной: за псевдонимом может скрываться преступник.

МОЖНО

7) Используй «ник» в переписке и переговорах.

8) Уважай другого пользователя.

9) Открывай только те ссылки, в которых уверен.

10) Интернетом лучше всего пользоваться, когда поблизости есть кто-то из родителей.

 

 

 

 

Виникнення та історичні передумови розвитку глобалістики

Інституціоналізація глобалістики як самостійного наукового напрямку сталася зовсім недавно, на рубежі 60 - і 70-х років.

Ідея єдності людської долі та історії з усією визначеністю прозвучала вже в античній філософії. Геракліт бачив світ єдиним, Полібій залишив нам вельми розгорнуте уявлення про глобальність історичного процесу. У своїй роботі «Загальна історія» він намалював величну картину глобального розвитку циклічно змінюючих один одного форм державного устрою: монархии—тирании—аристократии—олигархии—демократии—охлократии.

Антична ідея циклічного глобального розвитку багато в чому носила трагічний характер: існування людини в часі і просторі як відокремленого індивіда, на думку древніх філософів, таїло в собі драматичну провину, яка з необхідністю вела до саморуйнування. Трагічний крутий генезису і занепаду - така перша форма ідеї глобального розвитку.

У Новий час на зміну трагічного песимізму прийшло життєстверджуюче прогресистське бачення єдиної історичної долі народів. Дідро, Даламбер, Вольтер, Кондорсе та інші просвітителі XVIII століття писали про прогрес людства насамперед як про прогрес людського розуму. Лінеарна концепція прогресивного глобального розвитку стверджувала неухильне, без зупинок і падінь, сходження людства до висот розуму, справедливості, миру і добра. При всій наївності поглядів просвітителів саме вони довгий час надихали і спонукали до історичної дії мільйони людей.

Науково- технічна революція обернулася небаченою екологічною кризою у всіх вимірах, політичні революції і світові війни - «всесвітньо -історичними рецидивами нелюдяності», які здавалися давно пройденим етапом. Століття XX ознаменувалося в цілому такою кількістю небачених раніше катастроф - військових, політичних, екологічних та моральних - що розчарування в ідеї прогресу стало повсюдним. Криваві диктатури всіх видів від фашизму до комунізму, геноцид і масові репресії, атомні бомбардування і аварії на атомних станціях, постійна загроза атомного знищення вже в масштабах всієї земної кулі, який тепер можна підірвати десятки разів - ось далеко не повний перелік «придбань» прогресивного розвитку людства.

Не дивно, що лейтмотивом XX століття стає не ідея прогресу, а ідея глобальної кризи. Як зазначає Р.Хольтон, ми стаємо свідками забавної ситуації «нормалізації кризи». Деякі вчені схильні розглядати кризу як процес хронічний, загальний і не передбачають його майбутнього

Насамперед були піддані критиці основні парадигми та концепції, напрацьовані наукою за попередні століття. ідея цілісності, єдності була вигнана посмодерністамі з наукової методології як неспроможна. Її місце зайняв форсований плюралізм. Кожен процес, кожен предмет матеріального світу став розглядатися не як цілісна самостійність, а як безліч що не зводияься один до одного ліній або змін.

Світ розсипався на тисячу осколків, і постмодерністська наука оголосила цей стан природним.

І саме в цей вирішальний момент, коли ідея глобального світу і єдиної загальнолюдської перспективи розвитку всерйоз була поставлена під загрозу, в науці починається нова хвиля інтересу до глобальної проблематики. Багато дослідників вважають, що 1968 став роком «великого перелому». Він був відзначений хвилею громадського занепокоєння, викликаної нездатністю урядів і міжнародних організацій передбачити або хоча б намагатися передбачити можливі наслідки соціальних, економічних та екологічних протиріч сучасного розвитку. Стало очевидним, що створення групи незалежних міжнародних експертів для оцінки довгострокових наслідків існуючих глобальних проблем могло б надати допомогу діяльності офіційним організаціям.

Саме так виник Римський клуб, який в даний час об'єднує у своїх лавах понад сто вчених, бізнесменів, політичних і громадських діячів з 53 країн. Діяльність Римського клубу багато в чому сприяла становленню та інституціоналізації нового міждисциплінарного наукового напрямку - глобалістики - науки про глобальний світ і його проблеми.

Ось вже більше 30 років ця неформальна організація проводить безліч наукових конференцій і творчих дискусій з офіційними особами, науковцями та представниками громадськості, намагаючись привернути увагу до вирішення проблем виживання нашої планети в умовах кризи. У доповідях Римського клубу були висунуті і розроблені багато категорій глобалістики, її основні напрямки досліджень: «межі зростання», «перша глобальна революція», «глобальні проблеми», «глобальна свідомість». На основі глобалістики сьогодні розробляються стратегії спільної діяльності держав в самих різних напрямках - економічному, політичному, культурному, екологічному.

Через три десятиріччя першопричини глобальних проблем залишаються тими ж, що і в 1968 р., проте пріоритети, які потребують уваги, змінюються. Вступивши на тернисту стежку «першої глобальної революції», людство зіткнулося з безпрецедентними труднощами становлення взаємозалежного світу - соціальними, економічними, науково-технічними, культурними і моральними. Суперечності світової економіки і політики, волаюча нерівність і спалахи насильства, крайня ступінь злиднів в поєднанні з пишною розкішшю, стала загроза міжнародного тероризму, зростання наркоманії і злочинності, все зростаюче забруднення навколишнього середовища - ось далеко не повний перелік ознак глобальної «революційної ситуації», що викликає серйозне занепокоєння світової громадськості.

Чи можливий політичний консенсус в глобальному діалозі культур? Ось ще одне актуальне питання, який намагається вирішити політична глобалістика на рубежі XXI століття.

Сучасні компаративні дослідження підтвердили, що культурні цінності однієї цивілізації не можуть претендувати на універсальність. Навіть найбільш поширені етичні норми, найбільш очевидні політичні та соціальні структури все-таки не є загальними. Проблеми, актуальні у Франції і Скандинавії, шокують арабський світ і не можуть бути значними в Японії. Культурні бар'єри є приводом для серйозних роздумів над глобальними проблемами і сприяють зміні парадигм у сучасній глобалистике.

Досвід розвитку Японії, Південної Кореї, Китаю, Гонконгу та інших країн Азіатсько- Тихоокеанського регіону (АТР) свідчить про те, що форми західної соціально-політичної організації не є в глобальному масштабі єдино можливим наслідком заміни традиціоналізму та аграрної системи господарства новими промисловими технологіями.

Навпаки, західний індивідуалізм, запровадження світського освіти, визнання особливої ролі середніх класів, розвиток лібералізму, захист прав людини і безліч інших особливостей, які невіддільні від країн північно-західної Європи і США, слід розглядати як одну з можливих альтернатив переходу до постіндустріального суспільства, але не обов'язково як більш досконалу або більше моральну.