Хронічний гепатит

Хронічний гепатит визначається як запалення печінки, яке може бути викликане різними причинами (віруси, токсичні речовини, аутоімунні процеси та ін.), що без покращання зберігається протягом півроку. Існує декілька гістологічних типів хронічного гепатиту, які визначають прогноз.

Хронічний персистувальний гепатит, як правило, має сприятливий прогноз, однак можливий і перехід його в хронічний активний гепатит. Основними причинами розвитку хронічного персистувального гепатиту є вірус гепатиту В, С, вплив алкоголю. У сироватці крові відзначають помірне підвищення активності амінотрансфераз, часто позитивну бромсульфталеїнову пробу, рідше – зниження вмісту альбуміну та ХЕ, збільшення концентрації γ-глобуліну, показників тимолової проби. Кількість білірубіну в сироватці крові помірно збільшена.

Хронічний активний гепатит розвивається дуже часто, приблизно у 80% випадків, після гострого гепатиту, іноді через декілька років після нього. У сироватці крові підвищена концентрація білірубіну й активність амінотрансфераз, однак вона ніколи не досягає такої величини, як при гострому вірусному гепатиті (більш ніж у 10 разів). Відзначають ознаки мезенхімально-запального синдрому: зростання показників тимолової проби, зниження сулемової, різко виражена гіпергаммаглобулінемія. Спостерігають зменшення вмісту ХЕ, альбуміну, позитивну бромсульфталеїнову пробу, зростання активності IgA, IgM, IgG. Активність ЛФ, як правило, у нормі. Хронічний активний гепатит може піддаватися лікуванню імунодепресантами або противірусними препаратами, залежно від етіології, але загалом він прогресує до цирозу.

Хронічний аутоімунний активний гепатит належить до рідкісних захворювань (у Європі захворюваність складає від 50 до 200 випадків на 1 млн населення), зустрічається переважно в жінок молодого віку або в період менопаузи. Захворювання зумовлене порушенням імунорегуляції й характеризується високими титрами антинуклеарних антитіл у гомозигот із гіпергаммаглобулінемією. Особливостями, що дозволяють передбачити це захворювання, є: відсутність серологічних маркерів вірусного гепатиту або метаболічних розладів печінки, відсутність в анамнезі впливу гепатотоксичних речовин і алкоголю, наявність супутніх автоімунних захворювань і відповідної реакції на терапію кортикостероїдами. У деяких випадках замість антинуклеарних антитіл можуть визначатися антитіла до мікросом печінки і нирок або антитіла до непосмугованих м’язових клітин. Характерний ранній розвиток печінкової жовтяниці.