проводилося під повним контролем генерала НКВС І. Серова, колишнього особистого секретаря Й. Сталіна. За відсутності польських кадрів сюди були скеровані радянські офіцери і партизани АЛ. Польський міністр безпеки С. Радкевич теж був колишнім працівником НКВС. На чолі МО став Ф. Юзьвяк, колишній легіонер, а потім діяч КПП і ППР. ЗО вересня ПКНВ схвалив Декрет про захист держави, який забороняв будь-яку опозиційну діяльність проти нової влади, а порушників карав суворими вироками включно зі смертними. Це дало підстави розпочати масові арешти всіх, хто був пов'язаний з лондонським підпіллям; вони проводилися під гаслом "боротьби з реакцією", звинуваченням АК у "співробітництві" з гітлерівцями. Були заарештовані десятки тисяч осіб, яких здебільшого відправляли до радянських таборів. Поряд з польськими підпільниками тривали арешти і переслідування членів ОУН та УПА. За даними донесень ген. І. Серова Сталіну, тільки до 15 жовтня 1944 р. органи НКВС заарештували 2684 особи, серед яких було 2282 "члени АК" і 402 "оунівці". Загалом на середину 1945 р. в радянських таборах утримувалося 27010 польських громадян, заарештованих та інтернованих у 1944-1945 pp. на території Польщі "в порядку очищення тилу діючої Червоної Армії". Частину заарештованих розстрілювали на місці без суду і слідства. Одночасно поширювалася брутальна пропаганда проти уряду в Лондоні і АК. ПКНВ оголосив мобілізацію поляків до ВП, яка охопила 110 тис. чоловік. Це дало змогу сформувати II армію ВП під командуванням К. Сверчевського. І-ша армія перейшла під командування радянського генерала С. Поплавського (3. Берлінґ був відкликаний до Москви, де перебував під домашнім арештом). Мобілізація проходила з труднощами, оскільки частина молоді вважала за краще тікати до лісу. Дезертирство і ухилення від мобілізації жорстоко каралися за законами воєнного часу.
6 вересня 1944 р. ПКНВ опублікував декрет про проведення земельної реформи,який передбачав примусове відчуження земель, які перевищували 50 га земельних угідь (100 га - на майбутніх "повернутих землях"). Власники маєтків могли за вибором отримати державну пенсію або нове господарство за межами даного району. Відчужена земля передавалася малоземельним і безземельним селянам за символічну ціну одного врожаю з виплатою на 15-20 років. Реформа повинна була привернути селянство на бік нової влади. Однак селяни відмовилися брати землю, не довіряючи новій владі й остерігаючися погроз з боку лондонського підпілля. Тоді ПКНВ вдався до "революційних" методів проведення реформи, скерувавши на село уповноважених спільно з активом ППР, МО, ВП, які примусово поділили землю між селянами. Земельні наділи отримали понад ПО тис. родин; середній наділ становив 1,93 га на родину. Найбільші ділянки (до 2,8 га) одержали безземельні селяни, малоземельні - до 1,5 га, середньо-заможні - до 1,4 га на родину. Реформа мала передусім політичні цілі, оскільки в господарському відношенні відбулося подрібнення господарств і зменшення їх продуктивності.
Власті ПКНВ взяли під контроль промислові заклади, електростанції, транспорт, сприяли відродженню громадського й культурного життя. З'явилася польська преса, періодика, відкрилися театри і кінотеатри, поліпшувалися умови життя. Наприкінці серпня ПКНВ розпочав заміну німецької марки польськими злотими, але цей процес тривав до весни 1945 р. Восени було вирішено відкрити в Любліні державний університет ім. М. Кюрі-Склодовської, який повинен був дати роботу чималому гурту польської інтелігенції, що опинилась у Любліні, і водночас стати противагою Католицькому університетові. Нові власті намагалися завоювати довіру поляків, влаштовуючи традиційні національні урочистості, наприклад День незалежності 11 листопада, залучаючи на свій бік творчу інтелігенцію та митців, толерантно ставились до некомуніс-тичних видань, демонстрували свою прихильність демократії. У вересні відновила
