Історія Польщі. Останні місяці війни були позначені активізацією польських національних силу Познанщині, Помор'ї, Вармії і Мазурах

Останні місяці війни були позначені активізацією польських національних сил у Познанщині, Помор'ї, Вармії і Мазурах, які до цього займали лояльні позиції щодо Німеччини. Активізація була результатом впливу ендеків. У Познані в липні 1918 р. виник Центральний громадянський комітет (Центральни комітет обивательські, ЦКО), який орієнтувався на паризький КНП. У жовтні польські посли загальнонімецького парламенту В. Сейда і В. Корфанти виступили з гаслом повної незалежності Польщі. 10 листопада ЦКО утворив свій виконавчий орган Головну народну раду (Начельну раду людову, НРЛ). її очолив священик Станіслав Адамський (1875-1967), а до складу ввійшли переважно прихильники ендеків.

Ситуація ще раз змінилася, коли на початку листопада 1918 р. революція охопила Німеччину, до влади прийшли німецькі соціал-демократи; тоді ж у Відні перемогли австрійські соціалісти. Імперія Габсбурґів розпалася. 11 листопада Німеччина підписала перемир'я з Антантою. Воно передбачало негайне виведення німецьких військ з окупованих територій, але не торкалося східних теренів, оскільки Верховна рада Антанти остерігалася поширення на них революції й анархії. Німецька революція спричинила вихід з в'язниці Ю. Пілсудського. 10 листопада він прибув до Варшави, де його зустріли прибічники і регент князь 3. Любомирський. Того ж дня члени ПОВ та інших військових організацій почали роззброювати німецьких солдат, дійшло до серйозних сутичок. Щоб залагодити справу, в ніч на 11 листопада Ю. Пілсудський домовився з німецькою солдатською радою про умови повернення на батьківщину німецьких вояків, і сутички припинилися. 11 листопада Регентська рада передала військову владу в руки Ю. Пілсудського, а через три дні саморозпустилася. Ю. Пілсудського визнав люблінський Тимчасовий народний уряд, ліві і центристські партії. Народжувалася незалежна держава, про яку мріяли численні покоління поляків і з якою вони пов'язували надії на краще життя. За понад століття від поділів Речі Посполитої до невпізнання змінилось обличчя Центрально-Східної Європи. Польща відроджувалася поряд з багатьма іншими державами регіону. її устрій та кордони залежали від численних внутрішніх і зовнішніх чинників, серед яких не останню роль посідала історична традиція. і

Польська Республіка в 1918-1939 pp.

Розділ 13. ПОЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА В 1918 -1939 pp. Європа між двома світовими війнами

Комуністичний тоталітаризм. Події світової війни і спричинені нею економічні труднощі призвели до великого незадоволення різних верств населення усіх воюючих країн. Мільйони військовополонених та емігрантів шукали засобів, щоб вижити в умовах воєнних руйнувань, безробіття, голоду і злиднів. Популярності набули гасла соціальної рівності та демократії, втратили значення приватна власність і закон. Великий успіх серед пролетаризованих мас мали демагоги, які обіцяли швидкий вихід з кризи, поширились анархічні й соціалістичні ідеї. Європа спочатку з інтересом спостерігала за революційними подіями в Росії. Більшовицька диктатура перетворювалася в монопольне правління однієї партії - більшовицької (від 1922 р. Всесоюзної комуністичної партії, ВКП(б). Для поширення своїх ідей більшовики створили Комуністичний Інтернаціонал, до якого приймали своїх прихильників у робітничому й антиколоніальному рухах зарубіжних країн. Комінтерн став знаряддям більшовиків у поширенні своїх впливів на інші держави. У тяжкій громадянській війні вони змогли воєнною силою та пропагандою нав'язати свою волю багатьом народам колишньої імперії. У 1922 р. був створений Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), який формально представляв федерацію незалежних держав (Росія, Україна, Білорусь, Грузія, Вірменія та ін.), а насправді був суворо централізованою унітарною державою з монопольною владою комуністів. У СРСР вони вдалися до соціально-економічних експериментів з одержавленням промисловості і сільського господарства, які викликали опір більшості верств населення. Для його придушення лідер ВКП(б) Й. Сталін розбудував велетенський репресивний апарат, який в 30-х роках провів широкомасштабні арешти і винищення всіх невдоволених, в ході якого загинули мільйони безневинних людей. Встановлений у СРСР режим характеризувався тотальним контролем партії за всіма ділянками життя людей. Розгалужений партійний апарат, якому підпорядковувалися всі органи державної влади і засоби ідеологічної обробки населення, не допускав жодного прояву невдоволення і водночас нав'язливо пропагував показові "успіхи соціалістичного будівництва". Перебуваючи у міжнародній ізоляції, СРСР через Комінтерн і компартії проводив підривну діяльність в усіх куточках світу, прагнучи наблизити "світову революцію", образ якої все більше асоціювався зі світовим пануванням Росії.

Революційні події 1918-1923 pp. охопили більшість європейських країн, включаючи Німеччину, Францію, Англію, Італію тощо. Однак там соціалістичні лідери, які переважно прийшли до влади, залишилися на позиціях збереження демократії та проведення соціальних реформ. У тих країнах, де про себе заявили комуністи (Угорщина, Словаччина), революційні рухи були придушені з допомогою об'єднаних збройних сил. Загалом соціальні революційні рухи найбільшого розмаху набули у слабо розвинених країнах, які звільнилися від імперської залежності й робили перші кроки самостійного розвитку або зазнали поразки у війні (Литва, Латвія, Югославія, Болгарія, Угорщина, Румунія). Спроби більшовиків експортувати революцію на Захід закінчилися невдачею під час польсько-радянської війни 1920 р.

Після 1921 р. зі стабілізацією політичного життя, проведенням соціальних реформ революційні настрої поступово згасали. Новостворені держави Центрально-Східної Європи (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Югославія, Албанія) обрали переважно парламентський шлях розвитку. Однак господарські труднощі, боротьба політичних угруповань за владу, складні міжнаціо-