Історія Польщі. Мєшко II сприяв поширенню тут християнства

Мєшко II сприяв поширенню тут християнства. З цією метою замість занепалого Колобжезького єпископства було створено єпископство з центром у куявському місті Крушвіца.

Використовуючи скрутне становище імператора Конрада II (1024-1039), в якому той опинився у ході боротьби з внутрішньою опозицією, і демонструючи свою незалежність від імперії, Мєшко II у 1028 р. напав на саксонські землі й спустошив їх. Німецький похід під Будішин, що відбувся наступного року, виявився невдалим.

У ЮЗІ р. зовнішньополітичне становище Польщі різко погіршилося. Проти неї походом із заходу рушили імперія, а зі сходу її союзники - руські князі Ярослав Мудрий (1019-1054) і Мстислав, при яких був Безприм, котрий сподівався з їхньою допомогою посісти ґнєзненський престол. Червенські гроди були повернуті Київській державі. Є підстави твердити, що й територія Перемишльської землі на той час вже належала їй. Руське військо посувалося далі вглиб Польщі. Справа хилилася до детронізації Мєшка II і переходу престолу до Безприма. За таких обставин Мєшко II пішов на укладення того ж року невигідного для Польщі миру з імперією, за яким віддав їй Лужиці й Мільсько. Невдовзі після цього він був змушений емігрувати з країни і опинився в Чехії, де, всупереч сподіванням, був ув'язнений. Мабуть, одразу після цього Чехія повернула собі Моравію.

Польським престолом у 1031 р. заволодів Безприм. При його дворі зрештою переважив не руський вплив, як можна було чекати, а німецький. Показником втрати Польщею значною мірою суверенітету й визнання її залежності від імперії був факт передачі Безпримом Конрадові І польських королівських інсигнацій; їх за дорученням Безприма відвезда до Німеччини дружина МєшкаІІ Ріхеза, якій імператор дозволив й далі йменуватися королевою.

Правління Безприма виявилось кривавим і коротким. Розправляючися зі своїми давніми суперниками і легковажачи своїми прихильниками, він, зрештою, опинився в ізоляції, налаштувавши проти себе навіть брата Оттона. Останній порозумівся з Мешком II, й обидва вони стали організаторами змови проти Безприма, внаслідок якої він загинув 1032 р.

Того ж року Мєшко II повернувся на престол. На цей раз він потрапив у залежність від імперії. Того ж або наступного року він став у Мерзебурзі перед імператором й прийняв продиктовані йому умови: відмовився від королівського титулу і зобов'язався віддати братові Оттонові і двоюрідному братові Тідрікові певні території Польщі в удільне володіння. Відділення частини земель послабило позиції Мєшка II, але ненадовго: 1033 р. Отгон загинув від руки свого дружинника, а Тідріка, що не мав у країні жодної підтримки, Мєшко II легко усунув з політичної арени. Польські землі знову опинилися в складі єдиної держави. Здавалося, кризу було подолано. Однак вона знову спалахнула після смерті МєшкаІІ (1034), можливо насильницької.

Криза була зумовлена внутрішніми і зовнішніми обставинами. Зовнішні обставини зрозумілі з попередньої розповіді. Що ж до внутрішніх, то слід насамперед мати на увазі крайню виснаженість країни внаслідок війн, що велися Болеславом І Хоробрим і Мєшком II, та міжусобної боротьби, яка проходила у 1031-1032 pp. Неабияке значення мало і згадане вище посилення опозиції державній владі. Опозицію уособлювали можні, котрі як соціальна група склалися в результаті розвитку феодальних відносин. Скориставшися падінням авторитету королівсько-князівської влади, вони розхитували державний організм, послаблюючи таким чином його захисні можливості. Дії опозиції призвели до вигнання князя Казимира І (1034-1058), сина МєшкаІІ і Ріхези, з країни 1038 р. Він виїхав до Угорщини, де був інтернований.

Давньопольська держава

Після цього внутрішньополітичне становище Польщі вкрай загострилося. Від неї відокремилися Мазовія і Помор'я. У тому ж році стався великий соціальний вибух -просте населення не могло більше терпіти тягаря феодальних повинностей та державних податків. У хроніці Ґалла Аноніма читаємо, що низи повстали проти своїх гнобителів, одних з них убивали, інших перетворювали на слуг, на знак протесту зрікалися християнської віри, а єпископів і священиків страчували мечем і побивали каміннями. У "Повісті временних літ" про це повстання сказано: "И бысть мятежь в земли Лядьске. Вставше, людие избиша епископы и попы, и бояры своя, и бысть в них мятежь". Повстання було масовим народним рухом, воно охопило Великопольщу, Сілезію, і частково Малопольщу.

Занепад держави був поглиблений руйнівним походом в її межі у 1039 р. чеського князя БржетіславаІ (1034-1055). Дійшовши до Ґнєзна, він забрав останки св. Войцєха, потрібні йому як підстава для клопотання щодо утворення Празького архієпископства (начебто, з метою здобуття цих останків він і здійснив похід), та першого польського архієпископа Радзіма-Гаудентія, а повертаючися додому, захопив Сілезію.

У ситуації, що склалася в країні, світська і духовна знать об'єднала свої сили і взялася за придушення повстання. На допомогу їй прийшла імперія: розвал Польщі не відповідав її інтересам, тому що посилював позиції Чеської держави в Центральній Європі. На думку оточення короля Генріха III (1039-1056; від 1046 р. був імператором), відновлена монархія Пястів повинна була стати противагою Чехії. Того ж 1039 р. Казимир І прибув до Німеччини з Угорщини. Там його мати багато зробила для надання йому допомоги з боку Німеччини. Звідти Казимирі у супроводі 500 німецьких рицарів повернувся до Польщі і придушив повстання. Польща як держава була врятована від загибелі.