Дитяча праця(Статті 6, 19, 24, 27, 31, 32, 35, 36) Конвенція ООН про права дитини зобов’язує країн-учасниць захищати дітей від експлуатації у будь-якій формі, що може завдати моральної, фізичної чи іншої шкоди. Дитяча праця була заборонена ще у 1930 році. Вона давно вже повинна була стати історією. Але насправді вона продовжує існувати. Діти буквально помирають, щоб зробити багаті країни ще багатшими. За даними Міжнародної Організації Праці (МОП) більше 250 млн. дітей, молодших 14 років (вік, після якого можна йти на роботу) працюють. Половина з них працює повний робочий день – від 7 до 10 годин. Дитячий Фонд ООН повідомляє про те, що третина підлітків у Європі постійно працює, а тому пропускає школу. У багатьох країнах існують нелегальні ринки, які пропонують роботу дітям віком до 15 років. І що б не говорили про дитячу працю – що вона необхідна у бідних сім’ях і т.д., основна причина використання дитячої праці очевидна – вона набагато дешевша, аніж робота дорослих. А ще дітьми набагато легше керувати. Дитяча робота часто відбувається у жахливих умовах, переважно – це фізично виснажлива робота, пов’язана з нелегальною порнографією. Діти йдуть на роботу не тільки тому, що треба допомогти батькам прогодувати сім’ю, чи тому, що хочеться купити, скажімо, велосипед. Діти часто стають рабами. І стають за борги батьків. МОП визначила, що на початку ХХІ століття приблизно 10 млн. дітей є рабами. Але діти можуть нормально розвиватися, коли мають змогу вчитися і гратися зі своїми ровесниками. Найлегше схилити до жахливих умов праці, до фізичного і сексуального насильства над ними дітей, що живуть у злиднях. Досліджено, що деякі з товарів відомих марок вироблені дітьми з країнах третього світу в страшних небезпечних умовах за неймовірно низьку оплату. Пропоновані сюжети Як виконують в Україні рекомендації Конвенції МОП та трудове законодавство України? Дитяча праця – зовсім не екзотична проблема країн, що розвиваються. Примусовий збір картоплі за радянських часів – справжнє використання дитячої праці, хай і тимчасове. Чи не відроджується така традиція у вашому регіоні? Як із цим йдуть справи у сільській місцевості? Чи є у дітей можливість отримати освіту, перш ніж вони підуть працювати? Робота на власній сімейній ділянці – теж праця, і якщо вона заважає дитині вчитися – це злочин. Спробуйте знайти приховані форми дитячої праці – секретні фабрики, дитячу проституцію, роботу дітей за борги батьків, дівчаток, які не ходять до школи, а залишаються вдома, щоб допомогти батькам. Поговоріть з дітьми-робітниками, чи всі вони працюють зі своєї волі? Чи можуть будь-коли кинути роботу і піти геть? Скільки годин вони працюють, за яку платню? Чи знають про це офіційні особи, чи не помічають їх? Зверніть увагу і на відкриту працю – діти, які торгують на ринку, які заливають бензин у баки, миють машини, чистять взуття, продають газети. З’ясуйте, на кого вони працюють, скільки отримують. Чи з власної волі вони це роблять? Чи можуть самі розпоряджатися своїми грошима?
6. Здоров’я і благополуччя дітей (Статті 6, 14, 26, 27) За офіційними даними стан здоров’я дітей на території Центральної і Східної Європи та колишнього СРСР постійно погіршується, а рівень дитячої охорони здоров’я дуже низький. Постійно зростає дитяча смертність та кількість абортів. Колишній режим підкреслено виявляв турботу про здоров’я населення, особливо щодо жінок і дітей. Але перехід до ринкових відносин залишив охорону здоров’я без належного фінансування, що призвело до закриття лікарень, погіршенню їх стану, до дороговизни ліків. Тому у цьому регіоні постійно зростає кількість захворювань, особливо тих, які пов’язані з бідністю – туберкульоз. У країнах Балтики, в Білорусі, Україні та Росії росте кількість захворювань, що передаються статевим шляхом. Усе серйознішою проблемою стає ВІЛ/СНІД. 60% нових інфікувань припадає на вікову групу від 15 до 24 років. Пропоновані сюжети Простежте за станом здоров’я дітей у вашому регіоні, зокрема повідомте показники смертності. Скільки дітей помирає при народженні і чи реальна ця цифра, чи не замовчують цифр? Скільки не доживає до 5 років? Порівняйте ці показники з показниками 5 і 10-річної давності. Що робиться для профілактики серйозних епідемічних хвороб? Чи проводять масові програми імунізації? Яку воду п’ють діти, у яких умовах перебувають дитсадки і школи, чи ведуться там програми просвітницької роботи щодо здоров’я, статевого виховання? Як лікують і де ВІЛ-позитивних дітей? Чи є система їх підтримки? 7. Повага. Право дітей на індивідуальність (Статті 7-10, 14, 15, 20, 21, 29, 30) В ідеалі, діти, які залишились без сім’ї, повинні мати право рости в звичному середовищі, з його традиціями, етнічними та мовними особливостями. Кожна дитина має право на індивідуальність, що охороняється законом. Індивідуальність визначається трьома аспектами – національністю, ім’ям та родоводом. Індивідуальність передбачає право дитини на збереження вірності традиціям свого народу, його релігії та мові, не піддаючись дискримінації. Держава зобов’язана охороняти детальну таємницю про генеалогію дитини, про реєстрацію дитини та інші дані, що мають стосунок до її перших років життя, які вона може не пам’ятати. Індивідуальність надзвичайно важлива для біженців, іммігрантів, переселенців, підкиднів, підопічних держави і навіть для дітей розлучених батьків. В Україні складна ситуація з покинутими дітьми, особливо з немовлятами, де закон не гарантує збереження таємниці індивідуальності дитини і не забороняє її продаж та перепродаж стороннім особам. Працівникам ЗМІ необхідно знати, що діти, які хочуть встановити свою індивідуальність мають право розраховувати на підтримку держави. Заходи, які допомагають встановити індивідуальність, повинні знати діти. Ось вони: - генетичне дослідження, що виявляє походження дитини; - офіційна інформація про зміни імені та національності дитини; - надання дитині доступу до офіційних документів, що мають до неї стосунок; - організація судового слухання справи про незаконний вивіз дитини; - прискорена процедура встановлення національності дитини і надання притулку в разі потреби. Пропоновані сюжети: Вивчіть закони, що визначають національну приналежність громадян, зробіть про це матеріал. У якому віці діти можуть самостійно приймати рішення про свою національність, і що для цього потрібно? Які дітям дають імена і чи знають вони, що вони означають? Де знаходиться їх запис? Чи мають діти доступ до офіційної інформації про себе та чи можуть самі змінити своє ім’я? Спробуйте поговорити зі старшими дітьми в інтернатах, з вуличними підлітками – саме у підлітковому віці вони починають цікавитись своїм походженням. Можливо, вам вдасться простежити спроби якоїсь сироти дізнатися правду про себе. Чи можуть діти зберігати вірність своїм традиціям у чужому для них середовищі? Чи є у вашому регіоні школи для меншин? На які засоби вони існують? Чи відвідують їх діти з власного бажання чи під примусом? Чи можуть діти спокійно перейти зі школи для меншин до звичайної школи? Чи не утискають у вашому регіоні меншини і як себе почувають діти меншин, як складаються їхні стосунки з іншими дітьми? Зверніть увагу, чи створений вами матеріал не здатен розпалити ворожнечу і ненависть, посилити дискримінацію, чи може, навпаки, допоможе зрозуміти одне одного і домовитись між собою різним етнічним і релігійним групам, групам з різними звичаями? 8. Діти – підопічні держави (Статті 9, 10, 18-21, 24-26) Нема нічого кращого для розвитку дитини, аніж сім’я. Альтернативним закладам слід краще піклуватися про те, аби діти могли жити в нормальних умовах. Після розвалу комуністичної системи міжнародна спільнота схвильована тим, що у притулках та інтернатах у надзвичайно поганих умовах живе багато дітей. За півтора десятка років кількість покинутих дітей зросла у колишніх радянських країнах від 50 до 150 %. Відсутність у держави фінансів призвело до створення велетенських інтернатів, у яких можуть одночасно мешкати і до півтисячі дітей, де вони позбавлені ласки і любові. Як альтернатива їм створюються будинки сімейного типу, де може мешкати 10–120 дітей. Але їх поки що небагато – бо на їх утримання прийомним батькам потрібні надзвичайно великі кошти. У гірших випадках в інтернатах діти страждають від негуманних умов і негуманного поводження з ними, від недоїдання, холоду, нестачі одягу і поганого навчання. Головні причини цього – недостатнє фінансування і небажання потенційних батьків, теж через фінансові причини, всиновлювати дітей. Більше того, діти, які живуть у притулках, часто мають живих батьків, які від них відмовились і не завжди з самого народження. Пропоновані сюжети Що робиться державою для покращення закладів для дітей? Чи існує стійка тенденція до роздрібнення великих дитбудинків на менші і комфортніші? Як здійснюється підготовка їх працівників та контроль за ними? Чи широко використовуються у дитбудинках тілесні покарання? Яким чином виявляються злочини щодо дітей у таких закладах? Чи мають діти можливість безпечно повідомити про злочини щодо них? При розробці такого сюжету найкраще почати з місцевого прийомника-розподільника для дітей. Хто і як потрапив сюди? Історії, які розкажуть вам діти, зможуть багато у чому розкрити очі на недосконалість державної системи опіки. Скільки дітей у вашому регіоні і з якої причини знаходиться під опікою держави і як складаються їхні долі (опіка, всиновлення, можливість роботи, чого вони чекають від життя). Держава зобов’язана надати випускникам дитбудинку помешкання. Чи робиться це у вашому регіоні? За статистикою, третя частина випускників дитбудинків помирають від самогубства або насильницькою смертю, третина потрапляє за ґрати. А як складається ситуація у вашому регіоні? поспілкуйтесь з колишніми мешканцями інтернатів, де вони зараз? Як перебування у дитячому будинку вплинуло на їхнє подальше житті? Що робиться для заохочення усиновлення? Чи зважують при цьому на думки і права дітей? Останнім часом дуже багато іноземців бажають всиновити українську дитину. При цьому процес всиновлення стає дедалі корумпованішим і дорожчим. Напишіть, що відбувається з цим у вашому місті. Розкажіть, як відстежується доля дитини після всиновлення закордон. Багато глядачів і читачів навіть не підозрюють, що іноземні батьки після всиновлення надсилають звіти, листи, фотографії дітей. Опишіть долю однієї такої дитини. Зв’яжіться за можливості з прийомними батьками, наприклад, електронною поштою, опублікуйте переписку, з дозволу дитини. Не всі діти, які потрапляють в іноземні сім’ї, зазнають там дискримінації, як звикли ми вважати. Багато дітей живуть там дуже добре і щасливо. Розкажіть про таких дітей.
Запитання і завдання для самоконтролю: 1. Які права передбачає конвенція ООН про права дитини? 2. Які дитячі проблеми найактуальніші для вашого регіону? 3. Як потрібно писати про дітей-інвалідів, біженців, іммігрантів, нацменшин? 4. Де шукати інформацію і як писати про дітей-сиріт, позбавлених батьківської опіки? 5. Знайдіть у пресі і проаналізуйте матеріали з дитячої проблематики.
Рекомендована література до теми: 1. Средства массовой информации и конвенция ООН о правах ребенках: Справочник для работников СМИ. – М., ЮНИСЕФ, 2000. 2. Конвенція ООН про права дитини. 3. Положениед етей в мире, 2005 год: Детство под угрозой. – М., ЮНИСЕФ, 2005.
Тема 8. Матеріали про нацменшини 1. Етичні аспекти роботи з матеріалами про нацменшини. 2. Ознаки мови ворожнечі щодо нацменшин. 3. Як не розпалити міжетнічного конфлікту.
1. Етичні аспекти роботи з матеріалами
|
